Парафія УАПЦ м. Городка на Львівщині святкує храмовий празник Ікони Божої Матері Турковицької


15 липня парафія УАПЦ м. Городка Львівської області святкувала храмовий празник Турковицької ікони Божої Матері. 

Цього дня привітати громаду із святом прибули священики Городоцького деканату, жителі міста, а також вірні із с. Долинян.  Мелодійно співав парафіяльний хор.

Проповідь виголосив митр. прот. Попович Мирослав (настоятель громад УАПЦ с. Грімно та с. Татаринів Городоцького деканату).

Після відправи декан і настоятель парафії УАПЦ м. Городка митр. прот. Степан Целень привітав з нагоди 30-річчя священичого служіння священика  Михайла Білого благословенною грамотою Митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Макарія.

Опісля відбулося освячення води. Цього дня також було освячено нові ризи, подаровані для громади Мокринським Мирославом, який також сприяв і спорудженню церкви.

Історія ікони Божої Матері Турковицької

У місті Белзі в XIV столітті перебувала найбільша святиня - ікона Богоматері, написана, за переказами святим євангелістом Лукою. Польський князь Владислав Огольский, їдучи в місто Ченстохова, забрав її з собою, незважаючи на прохання і обурення православних віруючих.

В дорозі, коли ікона знаходилася поблизу села Турковичі, сталося велике диво.

Після зупинки шість пар коней не могли зрушити карету з іконою, з якої стало відбуватися сяйво. Однак князь Владислав, незважаючи на явне чудо Божої Матері, не послухав її волі і ще більш захотів скоріше відвезти цю ікону в Ченстохову, що нарешті і зробив.

Відразу після його від'їзду на місці, де стояла ікона, з'явилася в сяйві інша ікона Божої Матері, яка плакала. Вона була в точності така ж, яку забрав князь Владислав. Місцеві жителі, бачачи велике чудо, стали підносити свої молитви перед іконою, і захотіли побудувати тут церкву. На наступний день вранці місце це поросло ромашкою, вказуючи, таким чином, величину дому Божого, а будівництво церкви супроводжувалося чудесними явищами.

На місці обрітення чудотворної Турковицької ікони був заснований чоловічий Турковицький монастир, який був закритий в 1789 році. Святиня була відновлена ​​як жіноча 5 грудня 1902 року. Існував також список чудотворної ікони особливо шанований віруючим народом - коли 2 липня 1906 року в монастир прибув єпископ Люблінський і Холмський Євлогій, ігуменя Афанасія зустрічала його цим списком в срібній позолоченій ризі.

На початку Першої Світової війни в 1914 році монастир разом з іконою був евакуйований до Москви, де знайшов притулок в Марфо-Маріїнській обителі. 13 жовтня 1915 року там був освячений домовий Єлизаветинський храм, де і перебувала ікона. У 1918 сестри були переведені в звільнений від братії Димитрівський Борисоглібський монастир.

Сліди ікони були загублені. Повідомлялося, що в 1941 році її бачили в селі Кодня під Житомиром.

Після депортації українського населення в 1944-1946 рр. із Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння в УРСР, багато холмщаків зупинилося у м. Городку та довколишніх селах.  З їхньої ініціативи у 2013 р. було побудовано та освячено Храм Турковицької ікони Богоматері, як Церкву-згадку про депортованих українців.