Вельмишановний Пане Президенте!
П'ятий Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви проходить в час великих випробувань для нашої Батьківщини. На Сході України тривають бойові дії між Україною та об'єднаними російсько-терористичними озброєними формуваннями, ллється кров захисників рідної землі, в українські родини приходять чорні звістки про загибель від рук ворога їхніх синів, братів, батьків, які жертовно віддають своє життя за волю й свободу українського народу. Тому нині й Церква, і Держава, і громадянське суспільство повинні докласти всіх зусиль для об'єднання української нації в монолітну силу, здатну захистити Вітчизну й збудувати сильну та могутню українську незалежну Державу.
Сьогодні Українська Автокефальна Православна Церква є третьою за кількістю парафій православною юрисдикцією в Україні. Вона гідно несе місію спасіння людських душ у життя вічне, веде активну духовно-просвітницьку, суспільно-громадську та соціальну діяльність, спрямовану на згуртування українства в його святій боротьбі за розбудову й утвердження української європейської державності. В храмах нашої Церкви постійно за богослужіннями підносяться молитви за владу та військо, за успіх у захисті рідної землі від ворога, за настання миру та спокою на нашій українській землі.
Духовенство й віруючі УАПЦ активно допомагають Збройним Силам України та добровольчим батальйонам у захисті рідної землі від російсько-терористичних загарбників, організовують капеланське служіння в зоні АТО, піклуються пораненими в клінічних лікарнях та шпиталях, підтримують вимушених переселенців з Донбасу продовольством, одягом, медикаментами, допомагають облаштовуватися на нових місцях проживання.
Українська Автокефальна Православна Церква, яка першою підняла прапор автокефалії українського православ'я ще на початку ХХ-го століття, двічі знищувалася комуністичною владою і тричі відроджувалася з волі народу Божого, черпає сили для своєї діяльності з живодайних глибин українського національного духу й нині не стоїть осторонь державотворчих і демократичних процесів в Україні, йде пліч-о-пліч із своїм народом в час тяжких випробувань.
Україна потребує єдності, потребує ідей та цінностей, які б однаково схвально сприймалися серед усього українського народу, об'єднували Схід і Захід та сприяли консолідації українського православ'я. В цьому контексті важливе місце займає рух до єднання в одну Помісну Православну Церкву. Але цей рух повинен бути добровільним, з урахуванням інтересів усіх сторін, а не лише однієї. УАПЦ якраз і пропонує реальне об'єднання, а не приєднання, яке не сприймається вірними нашої Церкви.
Процес об'єднання в єдину Церкву потребує часу та зважених рішень, мудрості та обережності, щоб не отримати нових роз'єднань, як то вже було в 1992 та 1995 роках. В цьому доленосному для України питанні державна влада повинна бути толерантною. Особливо небажаним є втручання в цей процес будь-яких позацерковних чинників, зокрема органів влади і різноманітних політичних та суспільно-громадських сил. Досвід церковного життя свідчить, що втручання політичних сил у церковні справи, завжди призводить до тривалих і тяжких конфліктів.
Ми вважаємо, що вирішення об'єднання українського православ'я - це суто церковна внутрішня справа. Необдумані й поспішні дії можуть сьогодні призвести до конфесійного протистояння, яке, власне, вже почалося. Прикладом такого напруження стало село Береги Млинівського району Рівненської області, де місцева влада стала на бік однієї сторони - УПЦ Київського Патріархату. І це, на жаль, непоодинокі випадки по всій Україні.
Останнім часом деякими представниками органів державної влади на нашу Церкву чиниться тиск з метою спонукати єпископат і священство на місцях до відходу від УАПЦ та приєднання до УПЦ Київського Патріархату, а останній провокує архієреїв та священство й мирян відступатися від рідної Церкви.
Таке ставлення до Церкви-Мучениці є неприйнятним, особливо в державі, керівництво якої запевняє європейську спільноту в демократичному виборі й у прагненні якнайшвидшого прилучення до сім'ї демократичних європейських держав. Наша Церква одностайно підтримала європейський вибір розвитку держави, ставши на бік народу в цьому доленосному питанні, молитовно в храмах і безпосередньою участю підтримуючи Майдан, а коли почалася російсько-терористична збройна агресія на Донбасі, УАПЦ розгорнула активну волонтерську співпрацю із захисниками Батьківщини.
Але нам боляче від того, що одна із Церков, керівний центр якої знаходиться в державі, що розв'язала проти України неоголошену війну, своїми діями завдає шкоди українській державі, в той же час вільно використовуючи передані їй культові святині, які є духовним надбанням українського народу. А наша Українська Автокефальна Православна Церква зазнає утисків боку держави, бо позбавлена права так само використовувати свій кафедральний собор - Андріївську церкву в Києві у повній мірі, як інші Церкви. Останні майже сто років Андріївська церква завжди була головним храмом УАПЦ, де знаходиться митрополича кафедра Предстоятеля і де він звершує свої богослужіння. Нам важко повірити в те, що українська національно-патріотична влада може позбавити Українську Автокефальну Православну Церкву її головної святині.
До такого висновку ми приходимо тому, що вже кілька місяців поспіль чиновники Міністерства культури України чинять впертий спротив у продовженні оренди Андріївської церкви, яка входить до національного заповідника "Софія Київська", висуваючи в договорі оренди неприйнятні умови та відмовляючись продовжити цей договір у попередньому форматі. Андріївська ж церква, починаючи з 20-их років минулого століття, надавалася УАПЦ для звершення богослужінь та треб і завжди була центральним митрополичим собором Предстоятеля Церкви. Архієреї нашої Церкви у квітні цього року зверталися до Вас із листом, в якому прохали допомогти з продовженням оренди Андріївської церкви, але відповіді до цього часу не отримали. Це наштовхує нас на думку, що її хочуть передати іншій конфесії.
Під Андріївською церквою розташоване двоповерхове приміщення - стилобат, яке разом із церквою на початку дев'яностих років було передане УАПЦ та згодом відібране й передане УПЦ Київського Патріархату. Але церква й стилобат складають один комплекс, в якому було б доцільно розмістити керівні органи та духовний навчальний заклад нашої Церкви, адже до цього часу Патріархія знаходиться в кількох кімнатах частини будинку Михайлівського монастиря Київського Патріархату.
Крім того, ми просимо Вас, високодостойний пане Президенте, сприяти у відкритті в Києві подвір'я (представництва) Вселенського Патріарха Варфоломія І, що послужить зближенню з Вселенським престолом та стане важливим чинником канонічного визнання УАПЦ, а за нею і всього українського православ'я. Адже в 2008 році, за сприяння тодішнього президента України Віктора Ющенка, таке подвір'я мало відкритися у Львові, але в останню хвилину з якихось причин цей важливий крок так і не відбувся. Нині ж відкриття такого представництва може увінчатися успіхом, якщо ми докладемо спільних зусиль.
Тож Помісний Собор УАПЦ звертається до Вас, високоповажний пане Президенте, як до Глави держави та гаранта конституційних прав усіх її громадян, з проханням справедливого ставлення до Української Автокефальної Православної Церкви, яка вносить великий вклад у духовну опіку українського народу та зміцнення державності України, збереження її територіальної цілісності.
Адже протягом майже ста років свого буття, долаючи репресії та переслідування, УАПЦ стійко стояла на принципах соборноправності, правдиво відстоюючи свій національно-православний вибір, розділяла з народом горе й радість, виховувала в серцях українців любов до Батьківщини й патріотизм, турбувалася про моральне здоров'я нації. І нині вона робить все від неї залежне, аби в Україні панував міжцерковний мир, злагода в суспільстві, щоб неухильно зростав рівень духовності нашого народу та впевнено утверджувалася його національна самосвідомість.
Також просимо Вашого сприяння, високодостойний пане Президенте, в дотриманні українською владою стосовно нашої Церкви Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", за яким усім надається право вільного вибору віросповідування та юридичної приналежності до тієї чи іншої конфесії.
Зникнення з православної мапи України Церкви, освяченої кров'ю мучеників, основаної на їх святих мощах, не буде сприяти ні розвитку українського православ'я, ні побудові єдиної Помісної Церкви в Україні на засадах Христової любові й братерства, як Він заповів: "Любіть один одного як Я вас полюбив". А будь-яка справа, яка чиниться без любові, приречена на поразку. Ми ж права на поразку не маємо.
В той же час ми усвідомлюємо, що побудова громадянського суспільства та збереження цілісності нашої держави є головним завданням усіх державницьких і патріотичних сил як в суспільстві, так і в церковному середовищі, а тому вважаємо своїм священним обов'язком брати активну участь у національному відродженні України на основі наших християнських переконань та цінностей, шляхом утвердження в особистому й громадському житті високих моральних ідеалів.
Сподіваємося, що голос Української Автокефальної Православної Церкви буде почутий, а ми завіряємо Вас, високодостойний пане Президенте, що й надалі працюватимемо над духовним та культурно-цивілізаційним відродженням нашої благословенної Неньки-України.
Слава Господу нашому Ісусу Христу!
Слава Україні! Слава героям!
