В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь
Христос Воскрес!
В часі свого земного перебування серед людей Господь наш Ісус Христос зустрічав різне відношення до Себе зі сторони всіх, які знали Його. Чистосердечні люди ставали Його послідовниками і з жадобою сприймали Його науку, часто навіть забували про поживу і відпочинок. Вони бачили в Ньому великого післанника Божого. Чудеса, які Він творив, були безсумнівним доказом того і їх вони сприймали, як велику ласку і милосердя Боже до людей.
Але, були і другі, в більшості книжники і фарисеї, які з самого початку стали в ряди відкритих і завзятих ворогів. Вони злобно пильнували за Христом, чи не нарушає Він приписів закону, осуджували кожний Його крок поступовання і часто пробували ловити Спасителя на слові, а чуда Його відкидали, або пояснювали, що він творить їх при допомозі злих сил.
Прикладом таких відношень до Спасителя являється євангельське читання про чудеснее зцілення сліпородженого в шосту неділю після Великодня.
Як подає нам це євангельське читання, коло брами єрусалимського храму завжди збиралось багато калік і убогих людей, які очікували милостині від прохожих. Серед них був і сліпий від народження, який був особливо нещасливим, бо був позбавлений зору ще перед тим, як почав своє земне життя, і будучи позбавленим доступу до світа, був змушений здатися на ласку милостивих людей. Чи ж можна собі уявити ще тяжче нещастя від сліпоти? Сліпа людина, це людина, замкнена в темниці, яка відділяє її від решти світу. Вона чує, що за стіною її темноти кипить життя, що її співслужителі свобідно проявляють себе в ньому, любуючись красою світу, що розповідає про славу Божу, а для неї цей світ назавжди закритий темнотою.
Проходячи біля цього сліпця, Христос Спаситель звернув на нього особливу увагу, а учні, побачивши цю незвичайна увагу свого Учителя, відразу ж запитали Його: “Учителю! Хто згрішив: він чи батько його, що сліпим народився?”. Вони поставили таке питання тому, що, згідно з юдейськи віруванням, всяке нещастя уважається карою Божою за гріхи. І цим апостоли думали пояснити цю тяжку долю бідного сліпого, та що це покарання є як справедливий наслідок за його особисті гріхи, чи скоріше за гріхи батьків його. Але Спаситель, знаючи почуття і думки кожної людини, відразу ж відповів їм, що “ні він не згрішив, ні батько його, а щоб було явлено на ньому діла Божі”. Як видно, апостоли ще і в цей час були під сильним впливом юдейського навчання настільки, що в цьому випадку випустили з уваги це, що не всі терпіння і нещастя людські бувають карою Божою, як про це вказується і в книзі Йова. Бо многостраждальний Йов терпів був, як праведник Божий, не за свої гріхи, а для того, що його праведність булла вибрана для випробування і засоромлення духа неправди і злоби в інших. Коли б було не трапилося нещастя з Йовом, він би не відкрив так ясно для нас усіх своєї скритої чесноти витривалості в терпіннях і відданості волі Божій. Праведники часто переносять важкі терпіння та нещастя і задля врозумлення та наглядної науки для других в цілі їх спасіння. Так було і з Лазарем, який лежав ранах коло воріт багача (Луки 16:20). Навіть і св. апостолові Павлові було дано “в тіло колючку, - послання сатани, щоб бив його в обличчя, щоб він не величався ” (2Кор. 12:7). І це також одна з причин, що праведники переносять терпіння. В цьому випадку треба пам'ятати й про це, що сучасним людям тяжкі переживання і нещастя бувають часто засобом і для їх будучого щастя і спасіння. Так було з Йосифом, якого продали браття в рабство, а він пізніше став начальником в Єгипті і явився спаситилем свого батька і тих братів, які продали його (Бут. 37:38).
Слова Спасителя “ні він не згрішив, ні батьки”, оживили віру сліпого і мовчазне прохання виразилось на його обличчі, і Господь не затримався зі своїм милосердям до нього. Він помазав грязивом очі сліпого і сказав йому: “Іди, і умийся в купелі Силоам. Він пішов і умився і вернувся видющий” (Ів. 9:7), шукаючи Того, Хто зцілив його, щоб подякувати Йому.
Здавалось би, що не що інше повинні були б зробити й усі свідки, цього від віку нечуваного чуда, що зробив зцілений, себто, - признати чистосердечно звершене чудо ділом Божим, а у Великому Чудотворцеві признати Посланника Божого – Того обіцяного Месію, про Якого писали Мойсей і пророки. Але трапилося протилежне. Вороги Христа почали слідство, чи зцілений є той самий, який сидів коло воріт храму, і провадило його так, щоб доказати усім, що Ісус не є Христос і що чудо Господнє не є Божим та й вимагали від зціленого, щоб цей признав свого Спасителя грішною людиною. І помимо їх наполегливих старань, вони не осягнули своєї мети. Глибоке переконання сліпого, що “грішників Бог не слухає, а коли хто божий і волю Божу чинить, того слухає”, перемогло їх і вони, розгнівавшись на нього, вигнали його геть.
Яка жива ця картина для розкриття впертого невірства, яке не визнає навіть того, що може бачити і відчувати дотик. Подібних життєвих картин можемо знайти дуже багато, як в минулих, так і в теперішніх часах. Хіба ж в наші часи нема намагань притьмарити релігійні поняття людини різними «науковими» доказами, що чудодійні діла, які звершуються у світі, походять не від Бога. Чи ж не вживається для цієї цілі таких засобів як преса, радіо, телебачення і інші технічні засоби для того, щоб вложити в голови людям противні Богові і загибельні людям науки і придушити в них всякі почуття віри і моральних засад. Чи ж помимо усіх тих засобів для осягнення цієї загибельної мети, не вживається і грубих фізичних сил? І в наші часи, коли Бог очевидно показує Своє буття і силу, коли сліпороджені зробилися видющими і побачили світ Божий через Св. Тайну Хрещення, багато з них стало такими, що «мають очі і не бачать», дивляться в книги і нічого не розуміють в них через духовну сліпоту, яка закрила їм духовну красу світу, яка є його повнотою, і без неї людське життя втрачає зміст.
Господь зціленням сліпородженого не тільки відкрив нам правильний погляд на нещастя людей і зняв покриваючу мряку фізичної темноти, але розсіяв при тому іншу тьму, ще більш небезпечну, і тортуруючу людину – сліпоту духовну. Він навчив Своїх учеників, а при тому й нас, правильно дивитися на нещастя людей, які їх навіщають і при цьому Своєю заявою, що він «сліпий тому, щоб явилися на ньому діла Божі» - себто діла всемогутності, ласки і милосердя Божого, - відкрив істину Своєї Божественності та життєдайну та спасаючу Божественну науку, яка вірою людини відкриває море життєдайного світла на щасливе життя і розвиток світу та людини в ньому.
У світлі науки Христової, наше земне життя – це шлях приготування себе до життя, яке немає кінця. І Господь вказав цей шлях до вічного життя дороговказами євангельських заповідей чистоти, віри, любові, надії і відданості волі Божій.
Любі брати і сестри у Христі! Нехай же ці заповіді Божі будуть цими вічними світильниками, які освітлюють наш шлях до Джерела Світла життя – Господа нашого Ісуса Христа, Який з неба зійшов і просвітив світ світлом Своєї Божественної науки для нашого спасіння, а це євангельське читання, - буде постійною поміччю в нашому житті до правильного розуміння нещасть наших і наших ближніх, та пересторогою до злобних людських мудрувань, які затемнюють нам життєдайне світло науки Божої. Амінь.
митр. прот. Ігор Поливка
настоятель церкви Різдва Іоана Хрестителя м. Самбора ПЦУ
декан Самбірського деканату
Львівської єпархії ПЦУ
