Проповідь на 9-ту неділю після П’ятидесятниці


Зараз ми живемо у непростий час. Час, який переплітається з великими переживаннями про долю країни, про те як вижити і як у вірі і в правді прожити своє життя. В цю неділю Церква на прикладі сьогоднішньої Євангелії показує нам, як пережити ті часи разом з Ісусом. В цьому євангельському оповіданні, крім опису історичної події із земного життя Ісуса Христа, прихований глибокий таємничий зміст. Сьогодні Євангелист Матвій відновлює перед нами ту ніч, коли учні пливли по озеру, і вітер був зустрічний, а Господь по воді пішов їм на зустріч. Вони помітили в темряві постать Того, Хто йшов, і закричали від жаху. Це була дивовижна подія, учні до самісінького ранку не могли оговтатися, але ж це диво здійснюється для нас  тепер, і тут.

  Поміркуймо про цей човен з апостолами, який Господь відправив поперед Себе,  а Сам пішов на гору молитися. Він ніби їх залишив, немовби кинув самих напризволяще. Хвилі кидають їхній човен, вони можуть потонути, ніч темна, навкруги - морок , вода, загибель і безодня, вони перелякані і покинуті. Чи не так у нас з вами є, коли ми відчуваємо труднощі,  випробування і спокуси. Іноді нам видається, що Бог нас покинув і ми одні, що нам ні на що опертися, що життя схоже на суцільний морок і немає виходу, що нас підстерігають самі лише провали, і в решті-решт ми підемо на дно й порятунку в нас немає... Та Христос, як тоді, так і тепер йде на зустріч і заспокоює нас. Та в цю бурхливу ніч апостоли побачивши Христа перелякались ще більше. Вони заметушились, думаючи, що це передсмертний привид, який загрожує їм загибеллю та закричали. І тоді серед шуму моря почулися Його слова: "Заспокойтесь, це Я, не лякайтеся". Петро, найвідважніший серед усіх крикнув: " Господи, якщо це Ти, дозволь , я піду Тобі на зустріч". Петро захотів наслідувати Христа, захотів йти, і Господь схвалив його. "Йди!" - сказав Він, і ми, якщо хочемо жити за Євангелієм, обов'язково почуємо голос Христа. Йди! Йди і ти, йди, але не бійся, знаючи, що навкруги розбурхані хвилі, знаючи, що на тебе можливо, чекає самотність. Адже Петро рушив сам, інші учні не пішли за ним. Вони залишилися в човні, збентеженні і налякані. Також йому треба було піти на ризик, зробити крок у безодню, яка перебуває у невпинному русі. Бризки піни, темно лячно... Кинутися ніби у порожнечу. Але він знав, що по переду Господь і зробив крок.

  У цьому ризик нашої віри. Ми  завжди маємо ризикувати, тому що інакше наше серце ніколи не повернеться до Господа по-справжньому. Тільки вперед, тільки вперед до Нього. І ось Петро пішов, і тоді, коли він дивився не на хвилі, а на Господа, Який йшов попереду, він спокійно ступав по воді... Це було диво! . Та коли він поглянув на грізні хвилі, а не на Христа, він  втратив чудесну здатність іти по воді, став тонути і закричав: "Господи! Рятуй мене, я тону!" Звичайно Петро вмів плавати, він був рибалкою, але в цю мить він перелякався, сили його покинули і він у пітьмі почав тонути. Та все ж в нього залишилася одна думка, що десь поруч Господь, і він закричав: "Рятуй мене, Господи" . Він тут же відчув силу простягнутої руки і почув слова : "Маловірний, чому засумнівався?"  

  Дуже часто в Біблії можна знайти фразу де Бог наказує людям: "Не бійтеся!" Ця фраза вжита у Святому Письмі 366 раз. Це один раз на кожен день року, включаючи високосний рік. І хоч страх не здається найважчим гріхом, Бог наказує людям не боятися значно частіше, ніж будь-що інше. Справа в тому, що страх є найбільш розповсюдженою причиною втрати віри. Зі страху ізраїльтяни  повставали проти Бога у пустелі. Зі страху послані на Обітовану Землю розвідники свідчили, що її не можливо завоювати. Зі страху апостол Петро зрікся Христа, а мешканці Єрусалиму кричали: "Розіпни Його!" Страх зв'язує і паралізує людину. Тільки тому апостол Петро не дійшов по воді до Ісуса бо мав страх перед хвилею, а через страх втратив віру. Саме тому знову і знову Господь закликає людей не боятися. Сьогоднішній Євангельський уривок розповідає нам про подолання страху, про віру та можливості людини, що покладає надію на Свого Господа...

  Сьогодні ми також святкуємо пам'ять пророка Іллі. Який за свою велику віру, чесність, любов і покору до Бога, безстрашність до царя і цариці був в чудесний спосіб на вогняній колісниці взятий тілом на небо.

Пророк Ілля, натхненний Святим Духом, почав проповідувати, закликати до покаяння свій народ. Угодник Божий викривав й ізраїльського правителя Ахава, за якого ідолослужіння розповсюдилося найбільше...Однак ніхто посланця Господнього не слухав.

  Тоді пророк Ілля почав ревно молитися до Бога, з щирістю і вірою. Звернувшись до людей, промовив, що якщо вони не покаються, то ні краплина дощу не впаде з неба. Так і сталося: по молитві святого Іллі, щоб напоумити ізраїльський народ, у країні почалася посуха та голод, що тривали три роки і шість місяців. Вистраждані люди, усвідомивши свої гріхи, почали шукати святого Іллю, щоб слуга Божий змилувався над ними. Пророк, бачачи щире каяття народу, звернувся з молитвою до Вседержителя - і враз почав падати дощ.

Багато й інших чудес створив Бог за молитвами пророка Іллі, навіть воскресив померлого сина бідної вдови! Тому, дорогі браття і сестри, святий Ілля показує нам, якою повинна бути справжня молитва: щирою, сповненою віри, коли в ній беруть участь не лише уста, а серце!

  Потрібно відзначити, що пророк Ілля був на горі Фавор під час Преображення Господнього і розмовляв зі Спасителем. І за переказами Святої Церкви, Пророк Ілля буде Предтечею Другого Пришестя Господнього на землю і під час проповіді  прийме тілесну смерть.

  В сьогоднішню 9-ту неділю після Зіслання Святого Духа і в день прославлення пророка Іллі Свята Церква нас навчає, щоб ми мали велику віру, ревність в молитві і безстрашність перед ворогами Бога, як мав Пророк Ілля, і щоб через страх ніколи не втрачали віри, як апостол Петро. Будемо ж вірити в Господа нашого Ісуса Христа, що Він є Істинний Бог наш, що Він любить кожного з нас, що Він прощає грішників, що каються в своїх гріхах, Він допомагає всім, хто з вірою звертається до Нього. Йому ж слава на віки віків!

       Амінь!

 

                                                                                                  о. Василь Скаліш, Радехівський деканат