ЗВЕРНЕННЯ V Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви до ієрархії, священства та вірних УПЦ Київського Патріархату


Дорогі наші брати і сестри в Господі нашому Ісусі Христі!

Всі ми прагнемо помісності та церковної єдності українського православ’я, бо всі ми діти єдиної батьківщини – України. Об’єднує нас і щире бажання будувати наше церковне життя на засадах автокефалії та у межах визнаної світовим православ’ям єдиної помісної Церкви. При цьому кожен із нас має власну точку зору у вирішенні цієї доленосної проблеми. Але, йдучи до досягнення спільної мети, ми щиро просимо вас не нагнітати довкола святої мети об’єднання в одну Церкву пропагандистської істерії.

Відверті заклики до автокефального священства з пропозиціями проявляти непослух своїм архієреям та виходити з-під юрисдикції УАПЦ й переходити до УПЦ Київського Патріархату, є недружніми та служать не об’єднанню, а ще до більшого роз’єднання. В той же час із нашого боку ви ніде не знайдете чогось подібного по відношенню до себе. Тому, перш ніж ставити питання про церковно-адміністративну єдність, нашим Церквам було б доцільно пройти період спільних справ милосердя та щирого взаєморозуміння між собою, що засвідчать перед громадянами України та вселенським православ’ям, що між нами немає суттєвих протиріч і що ми в майбутньому здатні створити єдине церковне тіло.   

Але слід зауважити, що риторика Київського Патріархату швидше спрямована на поглинення УАПЦ, а не на об’єднання, бо замість реальних кроків зближення та унормування питань, що справедливо постають в цьому процесі, ми із сумом спостерігаємо за зовсім протилежним. Адже як можна оцінювати поширення неправдивої інформації про нашу Церкву, маніпулювання фактами, зневажливе ставлення до архієреїв та священства й вірян кількісно менших єпархій, де, до речі, проводиться кропітка робота по євангелізації та облаштування соборноправного устрою церковного життя?

Ось чому найбільша християнська цінність: «Полюби ближнього свого як самого себе» у висловлюваннях представників вашої Церкви звучить неправдиво й сприймається як ідеологічна омана. З одного боку, ви пропонуєте об’єднання на основі братньої любові, а з другого, намагаючись зруйнувати УАПЦ шляхом позаплічних та відкритих інсинуацій, чините зло. Але немає нічого спільного у світла з темрявою! Якщо ми прагнемо до об’єднання, то будьмо щирими, навчімося справжньої любові, а не декларативної, бо поки що це є головною перепоною в святому ділі об’єднання православних українців.

Кожен із нас щиро прагне, аби день нашого об’єднання надійшов якнайшвидше. Проте, хочемо ще раз нагадати, що справжнього, а не адміністративного, об’єднання неможливо досягнути шляхом тиску, оскільки такі дії призводять до спротиву і конфронтації та до порушення міжконфесійного миру. Мир же нашій Батьківщині зараз потрібен як ніколи. Ми засвідчуємо свою готовність до діалогу, але він повинен відбуватися у спокійній атмосфері й без будь-якого тиску з боку суспільно-політичних сил та владних структур.

Підтримуючи стратегічне прагнення розбудови Помісної Православної Церкви в Україні, ми зауважуємо, що єднання повинне відбуватися на засадах рівноправного партнерства, що унеможливить рейдерські захоплення та сприятиме поетапному розвитку в тих ділянках церковного життя, що не потребують організаційного підпорядкування, а лише координації спільних зусиль в соціальному служінні, духовній освіті, видавничій діяльності та інших сферах духовного життя православних українців.

Ми також закликаємо вас не протидіяти незаконними методами волевиявленню релігійних громад, які бажають увійти в лоно УАПЦ з юрисдикції УПЦ Київського патріархату, якщо віруючі дотримуватимуться Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», бо це їхнє конституційне право. Наша Церква в подібних ситуаціях чинить з позицій Закону й Христової науки братньої любові.

Тож будьмо мудрими, смиренними та розважливими будівничими єдиної помісної Церкви в Україні на грунті заповіді Христа: «Любіть один одного», щоб ця найголовніша якість християнина панувала в наших душах, серцях і в усьому нашому житті.   

Нехай Милостивий Господь оберігає нашу Україну та дарує їй довгоочікуваний мир, а нам усім мир у душах та вміння будувати нашу Україну й Церкву на засадах любові та взаємної поваги.

Слава Господу нашому Ісусу Христу!

Слава Україні! Слава героям!