Газета "Успенська Вежа", № 8/2022 ТетянаЛОТЮК, доцентка кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка
Час великих потрясінь вимагає від людини стійкості духу, духовної витримки та психологічної підтримки у найближчому середовищі. Це ще й пора великих випробувань віри та ризик втрати надії на поміч Божу.
Як не розгубитися і не звевіритися, коли війна забрала все, що було звичним, як зберегти духовну рівновагу та не зростити у собі злого духа через ненависть до ворога, поділився роздумами отець, настоятель храму Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (м. Львів), митрофорний протоієрей Яромир Микитюк.
___________
Отче, ми перебуваємо вже більше п’яти місяців у стані повномасштабної війни. Щодня стаються страшні трагедії не лише на фронті, де працює практично безперервно ворожа артилерія, а й у, здавалось би, мирних, тилових містах. Як людині, яка вірить в Бога, не зростити у собі диявола через ненависть до ворога?
– Це дуже складне питання, на яке в мирний час (коли людина в безпеці, здорова, в затишку і комфорті) я б відповідав, напевно, по-іншому. Але зараз, коли ми проходимо випробування воєнного часу, це застановляє задуматися над тим, як людині стриматися і як мусить себе вберегти.
Перш за все, вірний Церкві Христовій ніколи не звинуватить Бога у тому, що відбувається, бо відчуває силу Господньої присутності й розуміє, що війна – це гріх. Водночас, причиною того, що відбувається не є Бог.
Святитель Микола Сербський казав, що коли відбуваються війни, лютує голод чи епідемія – то це певні сигнали про те, що в людині воює гріх. Віруюча особа ніколи не звинувачуватиме Бога, бо вона розуміє, що диявол воює проти спасіння душі індивіда і створює такі обставини, при яких маловірна людина у сумнівах починає винити в усьому Бога.
Відомою є думка й про те, що невіруючих людей на війні не буває. Навпаки, через певні обставини, біди, які переслідують людину, вона більше вдається під захист і допомогу Божу. Хто живе надією на поміч Всевишнього, селиться під покровом Бога Небесного. А те, що люди зараз переживають – це велика біда і горе, лихоліття, трагедія нашого часу. Віруюча людина, коли відчуває такі гоніння, починає більше уповати на поміч Божу.
Які духовні механізми захисту Ви б порадили, щоб емоції злості та ненависті не знищили людину?
– Перше на чому варто застановитися, то це те, щоб ми не ненавиділи людину, а ненавиділи гріх тієї особи. Бо людина – це прообраз і подоба Божа. Тут варто говорити про християнські практики. Найбільш потужною зброєю вірянина є молитва. Іван Золотоустий казав, що коли людина молиться, диявол зв’язаний.
Найбільшою і найпотужнішою зброєю є духовна практика: молитва, виховання у собі сили волі, відвідування богослужінь, а особливо – Святі Таїнства, з яких черпаємо силу Божу. Піст – відмова від чогось особливо улюбленого, але заради того, щоб Господь вислухав наші молитви, подав мир, варто зробити таку жертву.
Саме ця практика духовного, церковного життя, яка вже століттями допомагала не одному віруючому, рятувала цілі народи.
Пригадаймо з історії ще древньої України-Руси, коли відбувалися походи на Грецію. У той час люди йшли з молитвою, обходами, іконами й великою вірою ламали війстря списів і мечів. Благодать Божа огортала не лише їх, а й цілі народи та країни.
Серед інших механізмів може бути й психологія.
__________
Треба розуміти цей гріх війни як внутрішній стан душі людства
__________
Коли ми молимося і промовляємо «Символ віри», там є слова «…вірую в Творця неба і землі, всього видимого і невидимого» і от те зло, що сьогодні прийшло на наші землі, виходить – сотворене Богом. Як розгадати намір Божий, коли ми не запитуємо «За що?» чи «Чому?», а «Навіщо? Чого має нас це навчити?».
– Як я вже згадував, війна – це певний символ, пересторога чи навіть знамення. Це зло треба сприймати не як певний акт чи дію, створену Богом. Тут треба розуміти цей гріх війни як внутрішній стан душі людства та ставлення до людського й Божого.
До війни я часто запитував вірян нашої парафії: «Що ще має у житті статися, щоб люди змінилися? Щоб змінилося їхнє сприйняття одне одного, відчуття світу і реальних речей? Щоб вони стали іншими, щоб не було стільки зла, ненависті, кривди, щоб людина могла за своїми знаннями та можливостями вирішити тут чи іншу справу? Щоб вона не впиралася в поручительство і протекторат когось над кимось?».
Корупція увійшла у наше життя настільки глибоко, що той, хто хотів би жити згідно з законом та християнської моралі, у багатьох сферах не мав такої можливості й виглядав диваком. Тому я часто задавався такими питаннями, бо стан зла, який зараз переживаємо – це вияв духу людської ненависті, зарозумілості, невір’я, відчуття гордині, самолюбства, самодостатності. Але, як бачимо, цей негатив виявив себе через таке знамення. Можливо, Господь захотів показати, якою ціною дається народам свобода, незалежність, своя церква, гноблена століттями.
Чи означає те, що випало на нашу долю, що віра українців недостатня чи це є те випробування, яке маємо пройти на шляху до чогось?
– Ми вийдемо з цієї війни зовсім іншими людьми, преображеними. Це стосується метаморфози – зміна не форми, а духу. Так пройшло преображення Господа у тому часі, коли відбулася внутрішня переміна.
Що ж до того, чи достатня віра українців, варто пригадати історію про те, коли апостоли запитали Христа, побачивши хворого чоловіка: «Хто згрішив: він чи батьки його?». На що Господь відповів: «Ні він не згрішив, ні батьки його не згрішили, а тому, щоб на ньому були явлені діла Господні». Тому, можливо, наша ситуація має свій глобальний вимір, що ця війна в Україні є випробуванням, щоб показати людині, як являються діла Божі не лише на одному народові, а й, можливо, на цілій Європі і людстві загалом.
Віра – це духовна сила людини. Якщо ж мовити про недостатню віру, то варто згадати слова Ісуса Христа: «Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, скажете цій горі: Перейди звідси туди! – і вона перейде; і нічого не буде для вас неможливого. [І все, що попросите в молитві з вірою, – одержите]». Маємо завжди собі казати: «Господи, додай нам віри». Людина немічна у своїх спокусах, а тому потребуємо допомоги і благодаті Божої через сили Таїнства, які дають нам усвідомлення та розуміння Господнього задуму.
Людина, яка покладає надію на Бога, сподівається, що все буде добре, але гинуть рідні люди, стаються страшні трагедії, які важко осягнути розумом і прийняти серцем. У чому варто черпати надію і віру у Бога?
– Надмірна надія на Бога – це також гріх. Коли людина тільки уповає на Бога, але сама пасивно чекає на чудо, бо лише Господь має її вберегти чи допомогти. Віра без діл мертва і водночас маємо розуміти для чого усі наші старання. «Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був», – казав святий апостол Павло, тому кожен має у своєму становищі робити все, що вміє найкраще, щоб відганяти це зло і наближати нашу Перемогу.
Віру в Бога варто шукати у джерелі Божого об’явлення та Писанні. Маємо брати до уваги Святе Письмо Старого і Нового Завіту, повчання і чотирнадцять послань святого апостола Павла, основи семи Вселенських соборів, повчання великих учителів церкви, які вчать нас багатьох важливих речей, бо самі пройшли життєві випробування. Можемо брати за приклад, коли вбивали першомученика архидиякона Стефана. Він був надзвичайно пройнятий вірою у життя вічне, чого ми не можемо сьогодні усвідомити. Люди живуть так, наче їхнє життя обмежене лише земним відрізком, але не розуміють, що до вічності їм доведеться прийти і стати перед Господом, а разом з тим залишити якийсь слід по собі, який був би прикладом і повчанням для інших.
__________
Храм Божий може допомогти відродити людину навіть у найтяжчих втратах
__________
На Вашу думку, навіть попри святий обов’язок захищати свою землю, Батьківщину і з великою вірою в Бога, чи мають усі чоловіки призовного віку знаходити у собі внутрішній ресурс сили та відваги, аби йти на війну?
– Сьогодні роздають повістки до війська в різних громадських місцях: в магазинах, на блокпостах, на вулиці, але в цей час мав би бути дуже скрупульозний підбір воїнів. Скажімо, чоловік – успішний ІТ-спеціаліст, однак це не означає, що він буде таким же добрим та вмотивованим воїном. Чи медик, який у мирних умовах робить операції, допомагає людям, рятує життя, але у час небезпеки в окопі на війні не зможе так якісно виконувати свою роботу. У таких умовах дар та вміння будуть марними, бо його інстинкт самозбереження може переважити професійне зобов’язання.
Тому такі люди, які не відчувають у собі сили бути на передовій, більше користі можуть принести в тилу і теж по-своєму наближати нашу Перемогу.
Сьогодні духовна сила має визначальне значення в нашому буденному житті, сповненого болю, розпачу, страху. Як би Ви пояснили суть цього поняття? Як її формувати або ж укріплювати?
– Вона викарбовується у досвіді духовного життя, приходить з часом, а не дається відразу. Господь дає благодать Божу, яка діє в людині, але цю силу ми можемо черпати лише через досвід духовного життя.
Перше джерело духовної сили – молитва, Таїнства Церкви, а особливо таїнство Святої Євхаристії. Святе Причастя нагадує слова Господа: «Коли ви споживаєте кров і тіло моє, то ви в мені перебуваєте, а я у – вас».
Ще одним джерелом духовної сили можуть бути життєві випробування, що стосуються певного досвіду, через який і відбувається утвердження переконань, релігійних та духовних почуттів.
Як людині, яка зневірилася, впала у розпач і втратила сенс життя, знову почати жити духовно?
– У такому випадку найкращий лікар – час і оточення. Якщо біля нас є такі люди, варто їх підтримати. Господь управить так, що дасть цій людині духовну силу, щоб вона могла відродитися.
Що робити тим, хто втратив віру у цей час і розчарування заполонило його серце й душу?
– Це просто, але водночас дуже складно. Один зі способів – йти за Євангельською радою. Наведу приклад, який нещодавно трапився у моїй родині. Сім’я не мала зв'язку з воїном з 25 червня і мама цього хлопця вже втратила сенс життя, замкнулася у собі, не хотіла ні з ким спілкуватися, нікуди йти. Водночас вона пішла до церкви і знайшла там розраду, зустріла священника, який займався духовним лікуванням. Завдяки його порадам, жінка змогла відновитися від апатії, розчарування, зневіри, що й повернуло її до життя. Це дало їй сили дочекатися звістки про те, що син живий, хоча він у полоні. Велика віра не дала змертвити її душу, у тому й була Господня ласка до цієї матері.
Є ще одна цікава історія на цю тему. Молодий послушник запитував старшого отця: «Скажіть, для чого я буду стільки раз молитися, коли до кінця не розумію зміст і глибину цієї молитви?». Вони працювали у той час в монастирському полі і старець мовив: «Бери он той кошик і ходімо за мною». Коли прийшли до річки, отець промовив: «Бери свого кошика і занурюй його у воду один, два, десять, сто разів і скажи, чи змінився зовнішній вигляд кошика?». На що молодий послушник відповів: «Та він став як новий». «От так і Слово Боже. Хоч ти спочатку не помічаєш, але воно змінює і дає сили», – підсумував отець. Тому Храм Божий може допомогти відродити людину навіть у найтяжчих втратах.
