З нагоди 80-их роковин трагічних подій у Золочівському замку, Митрополит Львівський Високопреосвященніший Макарій 25 червня очолив заупокійне богослужіння за невинно загиблими жертвами. Владиці співслужили архиєпископ Тернопільський і Бучацький Тихон, єпископ Херсонський і Каховський Борис, духовенство львівської єпархії.
Щороку з 1990 р. громада Золочівщини організовує пам'ятні дні за жертв комуністичного режиму, коли було знищено цвіт українського народу.
У вересні 1939 року так звані визволителі прийшли на наші землі. Їх навіть зустрічали з квітами. Сподівалися на краще, тішилися навіть копійками, де були написи кирилицею. Та дуже скоро нова влада показала своє істинне лице.
Золочівський замок, який упродовж віків служив фортецею, королівською резиденцією, панською садибою, навчальний заклад, в’язниця, змінив власників і роль – став катівнею НКВС.
Почалися арешти. Принцип, за якими їх здійснювали, важко збагнути. Ще можна зрозуміти, чому найперше до буцегарні запроторювали розумних, інтелігентних, освічених людей, учасників українських товариств, січових стрільців, релігійних діячів. Вони були будителями національного духу, світочами, провідниками, а отже стояли на заваді вживленню радянської ідеології безбожності й безликості. Але чому ув’язнювали селян-хліборобів, простих робітників, чим вони встигли завинити перед владою, яка тільки-но вступила на українські землі?.. Однозначну відповідь на це запитання знайти важко.
Доля в’язнів була незавидною: їх або вбивали на місці, або вивозили в Сибір і на Далекий Схід на роботу.
В часі наступу німецьких військ в'язні були фізично знищені.