Вельмишановний Арсенію Петровичу!
Зібравшись з волі Божої на 5 Помісний Собор УАПЦ в столиці нашої Батьківщини місті Києві з метою обрання нового Предстоятеля нашої Церкви, приурочений до 25 річниці інтронізації першого Патріарха УАПЦ Його святості Мстислава (Скрипника), ми змушені звернутися до Вас, шановний Арсенію Петровичу.
Сьогодні представники державної влади переконують нас у тому, що економічне питання є головним і пріоритетним для уряду та органів влади на місцях, бо від цього залежить добробут і міць держави. Але, як вчить нас Святе Письмо, не одним хлібом живе людина і не лише від хліба залежить добробут нації, її розвиток і майбутнє.
Останнім часом ми спостерігаємо занепад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства. На наше переконання, цей стан викликаний духовно-моральною кризою в суспільстві, яка настала через переоцінку більшістю українців життєвих цінностей, коли верхи пропонують народу європейський шлях розвитку, а низи ще не готові повністю розлучитися із стереотипами минулого.
Таким ідеологічним стереотипом є й упереджене ставлення до УАПЦ з боку представників державної влади як у центрі, так і на місцях впродовж майже двадцятип'ятилітньої історії незалежності України. Через це, можливо, й трапляються рецидиви диктаторського ставлення до нашої Української Автокефальної Православної Церкви, яка завжди впродовж свого майже столітнього буття на теренах України відстоювала свій православно-національний вибір, виховуючи у своїх вірян любов до України й патріотизм. Очевидно, це також було причиною ворожого ставлення до неї з боку як тодішньої комуністичної, так і посткомуністичної влади доби незалежності, яка вважала УАПЦ своїм ідейним супротивником.
Але зараз, коли завдяки перемозі національно-визвольної революції 2013-2014 років, в яку свій посильний вклад внесла й наша УАПЦ, до влади прийшли національно-патріотичні сили, виглядає дивним потужний натиск деяких чиновників Кабінету міністрів України, який Ви, шановний пане прем'єр-міністре, маєте честь очолювати. Цей натиск пов'язаний із намаганням певних, не дружніх до нашої Церкви політичних сил та окремих діячів, використовувати дражливе питання об'єднання українського православ'я в єдину Помісну Церкву на користь своєї політичної мети та на задоволення УПЦ Київського Патріархату в його прагненні поглинути УАПЦ, як головну перешкоду на шляху до повного панування в православному просторі України. УАПЦ ж стоїть на засадах об'єднання, а не приєднання до іншої православної Церкви. Адже шляхом зла свята справа не робиться.
Вирішення об'єднання українського православ'я - це суто церковна внутрішня справа. Необдумані й поспішні дії можуть сьогодні призвести до міжконфесійного протистояння, яке, власне, вже почалося. Прикладом такого напруження стало село Береги Млинівсього району Рівненської області, де місцева влада стала на бік однієї конфесії - УПЦ Київського Патріархату. І це, на жаль, непоодинокі випадки по всій Україні.
Світ ставить перед українським суспільством складні виклики, адекватні відповіді на які українські Церкви й Держава повинні шукати спільно, в однодумності, але не шляхом тиску сильнішого на слабшого. Яскравий приклад цього - примушування нашої Церкви-Мучениці до відмови від своїх традицій, християнсько-церковних цінностей, закладених за майже століття в боротьбі за автокефалію українського православ'я святими отцями-мучениками та вірними.
Впродовж визвольних змагань у ХХ-му столітті наша Церква несла тяжкі людські й матеріальні втрати - було замучено й знищено більше тридцяти архієреїв, до двох тисяч священиків, сотні тисяч віруючих автокефалістів. У Церкви за кожним разом комуністична влада відбирала храми, монастирі, семінарії і церковне майно, залишаючи її без нічого. Але з волі Божої та прагнення національно-свідомого віруючого люду УАПЦ відроджувалася і вносила вагомий вклад у духовно-моральне та національне відродження українського народу.
Увесь цей час Андріївська церква була головним центром нашої Церкви, її кафедральним собором, у якому звершували богослужіння наші Предстоятелі. Нині ж українська національно-патріотична влада хоче позбавити УАПЦ її головного храму в Києві, де знаходиться Київська митрополича кафедра Предстоятеля нашої Церкви, передавши його іншій Церкві.
Ми прийшли до такого висновку, тому що віце-прем'єр міністр В'ячеслав Кириленко та голова департаменту в справах релігії Кабміну Андрій Юраш, блокують продовження договору оренди церкви апостола Андрія Первозванного, дія якого найближчим часом закінчується. Архієреї нашої Церкви в квітні цього року зверталися до Вас із листом, в якому просили допомогти в продовженні договору оренди Андріївської церкви, але до цього часу не отримали відповіді.
Під Андріївською церквою також знаходиться двоповерхове приміщення - стилобат, яке разом із церквою в 1990 роках було передане УАПЦ, але згодом відібране й передане УПЦ Київського Патріархату. Але ж церква й стилобат складають один комплекс, в якому було б доцільно розмістити керівні органи та духовний навчальний заклад нашої Церкви, адже до цього часу Патріархія знаходиться в кількох кімнатах частини будинку Михайлівського монастиря Київського Патріархату.
Ми стурбовані таким несправедливим відношенням української влади до УАПЦ, адже в демократичному суспільстві всі релігійні організації повинні бути рівними. Тим паче, що Україна прагне стати повноправним членом Європейського Союзу вільних демократичних держав, за що наша Церква підносить молитви до Бога.
Також наголошуємо, що всі ініціативи по об'єднанню українського православ'я в єдину Помісну Церкву повинні узгоджуватися шляхом перемовин між УАПЦ, УПЦ КП та УПЦ (за її бажанням), щоб уникати втручання у внутрішні справи Церков, бо це може призвести до порушення релігійного миру в Україні, що підтверджується останніми подіями насильницького захоплення храмів у деяких областях нашої держави.
Заявляємо, що як і раніше, так і за нинішнього тяжкого часу для Батьківщини, ми будемо продовжувати свою діяльність в руслі конструктивної взаємодії між Українською Автокефальною Православною Церквою та Українською державою в питаннях духовно-моральної та просвітницької опіки народу Божого, а також соціального піклування та капеланського служіння в Збройних Силах України, спрямованого на духовне загартування та виховання мужності захисників Вітчизни.
Нехай наша спільна молитва за український народ, владу, Богом бережену Україну і її військо, яке мужньо захищає рідну землю від агресора, та наполеглива праця в усіх сферах життєдіяльності, допоможе збудувати міцну й розвинену українську Державу, де пануватиме главенство Закону.
Слава Господу нашому Ісусу Христу!
Слава Україні! Слава героям!
