Після упокоєння блаженної пам’яті Предстоятеля УАПЦ, Митрополита Київського і всієї України Мефодія, українське суспільство, в тому числі і віряни УАПЦ, завдяки інформаційно-телекомунікаційним системам і мережам, дізнались про існування «світила», «Вифлеємської зірки» УАПЦ, яка іменується Наталією Шевчук. За останні роки ця особа неабияк своїми «палкими», «щирими» і «відвертими» виступами і коментарями заповнила інформаційний простір, який орієнтований на людей, що очікують сенсації. Називаючи себе «помічницею» Блаженнішого Митрополита Мефодія, заручившись підтримкою засобів масової інформації, а, очевидно, і багатьох, зацікавлених у вирішенні міжконфесійних питань, осіб та організацій, взяла на себе обов’язки фахівця і професійного експерта в питаннях життя Церкви та її устрою.
Повертаючись у недалеке минуле, напевно, небагато людей зможуть пригадати собі людину, яка сьогодні користується «популярністю». Непересічний глядач чи слухач, бачучи і чуючи палкі промови п. Наталії Шевчук, безапеляційно погодиться з тим, що ця особа є незаангажована у свої виступах, переслідуючи лише одну ціль – очищення Церкви Христової та утвердження у ній порядку та життя згідно Заповідей Господніх. Однак, не поспішаймо у своїх висновках, які народжуються після «проповідей» п. Наталії. Чи задумувався хтось над тим, чому її голосу ніхто не чув раніше, враховуючи зокрема і той час, коли вона займала надзвичайно високу посаду в УАПЦ, будучи довгий час, згідно її слів, «помічницею» Блаженнішого Митрополита Мефодія? Що трапилось? Невже після відходу з цього земного життя Його Блаженства все стало настільки критичним? Чи, можливо, п. Наталія не про все розповідає?
У Церкві Христовій були, є і завжди будуть присутні елементи, які суперечать християнському духу, не подобаються ані Богові, ані всім тим, хто до неї належить. Предстоятелі, правлячі архієреї, священнослужителі та церковнослужителі, окрім сану, дарованого Богом, та отриманих посад, є людьми, яким властиво помилятися, грішити та чинити те, що не завжди, на превеликий жаль, відповідає їхньому християнському покликанню. Це безапеляційна реальність, з якою не погодитись неможливо. Однак, всім дано Богом після численних падінь та необдуманих вчинків, каятися, і, глибинно аналізуючи свої дії, знайти у собі сили, щоб змінитися і стати тією людиною, яка йтиме дорогою правди.
Невже після смерті Владики Мефодія всі ті, хто є причетними до життя УАПЦ стали тими блудними синами, які забули про Отчий дім? За життя вже покійного Першоієрарха УАПЦ цього не було? Можливо, тому що УАПЦ мала мудрого керівника, і, безперечно, надзвичайно освічену і обізнану у всіх церковних справах Наталію Шевчук. Однак, не потрібно забувати, що життя наше влаштоване таким чином, що одні люди, за Божим велінням, відходять з цього життя, а інші приходять, займаючи місця і посади своїх попередників у суспільному і церковному житті. Незамінимих людей немає! Змінюються обличчя, манери поведінки, розмова, задуми, але це аж ніяк не означає, що після пройденого певного відрізку часу життя повинен настати кінець світу. Як на нас, для п. Шевчук це виглядає саме так. Втративши будь – який вплив на осіб, які складають кістяк УАПЦ, випустивши не зі своєї волі ласий шматок фінансових доходів, які вона, припускаємо, отримувала завдяки комерційній діяльності за посередництвом Патріархії УАПЦ та Андріївської церкви у м. Києві, п. Наталія, отримавши психологічний удар, до якого вона аж ніяк не була готова, серед цих конвульсійних припадків, надумала стати «Мойсеєм» УАПЦ. Уважно аналізуючи все, про що говорить ця вірянка, можна дійти висновку, що Божественна Установа нашого Спасителя керується виключно людським розумом і людськими бажаннями. П. Шевчук не до вподоби, згідно її слів «Статний, упевнений у собі, рішучий…Щирий. Патріотичний. Провінційний. Кумедний» Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит Макарій, не впевненні у собі архиєреї, кандидати на єпископство в УАПЦ, які є «малоосвіченими кліриками або непрогнозованими «перебіжчиками» з Київського патріархату», їй не подобаються ухвали Помісного та Архиєрейських Соборів, вона завжди є незадоволеною тим життям, яким сьогодні живе УАПЦ. Не виключаємо той факт, що п. Шевчук вважає всіх, кого вона критикує, всіх тих, що не симпатизують її позиції, стадом баранів, які нічого не розуміють. Але, дякуючи Богові, Господь обдаровуючи людей талантами, не тільки її одну нагородив тим, чим вона може пишатися. Ніхто не сперечається з тим, що п. Наталія є освіченою людиною, але освіченість ще не є мудрістю, яка, на наш погляд, нічим не поступається тому, чим хизується ця вірянка.
Чому все так відбувається? Спробуємо пояснити. Можливо, насамперед через те, що ця особа втратила зв'язок із реальністю, забуваючи, що у Церкві діє Святий Дух, Який, вирішує те, що неможливо вирішити людині. Людям багато-що не подобається, чимало з нас не підтримують ті, чи інші рішення. Це абсолютно природно і нормально. Важливим у контексті даного питання є те, щоб приймаючи конструктивну критику і дійсно важливі поради, робити потрібні висновки, а відтак і життєвонеобхідні кроки задля майбутнього процвітання і розвитку.
П. Наталія не просто критикує, а свідомо вбиває віру людей у безуспішність потуг ієрархів УАПЦ зробити щось добре і корисне. Їй надзвичайно важко віднайти сьогодні однодумців серед духовенства та вірних, бо кожна поміркована і досвідчена людина керується правилом «краще з мудрим загубити, аніж з немудрим щось знайти».
Безсумнівно, надзвичайну роль у сьогоднішній позиції п. Наталії відіграє й те, що вона є скинута з «Олімпу», на якому вона знаходилася значний час, бажаючи залишатися на ньому вічно. Все те, що відбулося у її житті, не було б жодною проблемою для людини смиренної, поміркованої, наповненої християнським духом. Але розмова ведеться про самовпевнену, амбіційну і безкомпромісну особу, для якої, як нам здається, важливим є знищення УАПЦеркви, в якій вона, Промислом Божим і обставинами життя, без її волі і бажання опинилася в ряді звичайних мирян, з чим їй, очевидно, важко змиритись. Це можна зрозуміти, бо після такого злету падати завжди боляче і неприємно. Скільки ще часу триватимуть ці деструктивні прояви «згасаючої зірки» відомо лише одному Богові, але нам по-людськи боляче за всім цим спостерігати, бо все це не тільки вносить зневіру в серця людей, але й забирає від п. Наталії чимало сил і здоров’я, яких відновити у майбутньому буде вкрай складно.
Підкреслюючи вищесказане, можемо припустити, що ця агонія п. Шевчук триватиме ще недовго, бо все, що має початок, має і своє логічне завершення.
Завершуючи, ми бажаємо п. Наталії Шевчук, яка безсумнівно ознайомиться з нашою статтею, ще багато років прожити на цій землі, щоб опираючись на певний досвід і знання, про які вона так мелодійно і захоплююче розповідає, змогла використати свою енергію і навики для розвитку громадського життя.
З любов’ю до УАПЦ,
духовенство Жовківсько – Кам’янка – Бузького деканату Львівської єпархії
