У свято Вознесіння Господнього Митрополит Макарій очолив св. Літургію в Успенській катедрі Львівської єпархії ПЦУ. Владиці співлужило духовенство парафії, зокрема митр. прот. Василь Луцишин- ректор Львівської духовної семінарії. У часі відправи, як і кожної неділі було прочитано молитву Патріярха Мстислава за Україну.
Після богослужіння Митрополит Макарій звершив Літію у переддень 28-ї річниці упокоєння Патріярха Мстислава, який знайшов вічний спочинок в українському Єрусалимі у США.
У неділю 13 червня настоятель громади разом із парафією, вихованцями недільної школи "Християнська надія", хором "Оранта" (диригент п. Любов Вальчак) також звершили Літію.
У своєму слові духовенство згадало 1991 рік, приїзд Святійшого у Львів, першу відправу Літургії в Україні саме в Успенському храмі. Було сказано про духовну велич цієї постаті в політичній, культурній, духовній та особливо в церковній сфері.
Тісний зв'язок родини Скрипників з Успенською громадою був до 1945 року, він триває і зараз. Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного підтримує контакти із п. Софією та п. Ярославом Скрипників, упорядковує поховання на Личакові замордованої комуністами 6.05.1940 р. п. Іванни Скрипник, береже пам'ять про досягнення Владики у світі.
Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстисла́в (у миру Степа́н Іва́нович Скри́пник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня 1993, Ґрімсбі, Канада) — український державний, політичний, громадський і церковний діяч, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви, Першоієрарх УАПЦ в США та Діаспорі.
Степан Іванович Скрипник народився 10 квітня 1898 року в Полтаві — тодішньому центрі українського культурного життя на Лівобережжі. Відвідував Першу полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.
У березні 1918 вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 роках. У 1920 році служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
У 1920-ті роки проживав у селі Борсуках (нині — Кременецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського Українського об'єднання.
З 1923 року перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.
1930 року, будучи обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Уперше голосно проявив себе у лютому 1931-го, відколи під час засідання набив пику послу-комуністу Фердинандові Ткачову. Також виступав у сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого знищили понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2800 га землі, що належала Церкві.[1][2]
1940 року — повітовий інспектор у м. Холмі.
Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» в Рівному. У 1941 році очолював організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.
1 вересня 1941 року в Рівному відбулося перше засідання Української ради довір'я на Волині — громадського органу самоуправління на чолі з Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі ОУН(б) на ПЗУЗ Ростислав Волошин, Омелян Грабець, Сергій Качинський. Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви», яку очолив архієпископ Полікарп (Сікорський).
Основоположник і головний редактор рівненського часопису «Волинь»[3].
Обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради.
У квітні 1942 р. був висвячений у ієреї. 14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського Української православної церкви.
У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков, підписав 8 жовтня 1942 р. «Акт поєднання».
Заарештований гестапо на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії УАПЦ в Гессені, Вюртенберзі.
1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.
З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником митрополита та головою Консисторії.
Свято-Андріївський собор (Саут-Баунд-Брук)
.jpg)
Архиєрейське облачення єпископа Мстислава (сакос, єпітрахиль, пояс, великий омофор, палиця). 1942 р. Облачення вишите сестрицями собору св. Андрія в Києві з нагоди хіротонії єпископа Переяславського Мстислава. Музей в Консисторії УПЦ в США, штат Нью-Джерсі, Саут-Баунд-Брук.
Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, духовна семінарія Святої Софії, Свято-Андріївський собор — церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово», школа релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних старожитностей, бібліотека з 140 тисячами найменувань, архів і друкарня, готель для літніх людей, Цвинтар святого Андрія — найбільше за межами України меморіальне кладовище-пантеон — та пам'ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському (скульптор Петро Капшученко).
По смерті митрополитів Іоана (в 1971) та Никанора (в 1969) очолив УПЦ у США а також діаспору в Європі та Австралії.
Меморіальна дошка патріархові Мстиславу. Київ, вулиця Андріївський узвіз. Скульптор Володимир Щур.
У 1963 і 1971 зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 (екзархат у складі Константинопольського патріархату).
На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.
Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України.
На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки прибув в Україну митрополит Мстислав (Скрипник) (Літературна Україна, 1990, 25 жовтня). Вже 27 жовтня відбув з душпастирським візитом до Львова.
А вже 18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха, однак не визнав ліквідацію УАПЦ та не прийняв титул Предстоятеля новопроголошеної УПЦ КП. Вважав себе Предстоятелем відродженої Української Автокефальної Православної Церкви та боровся за відновлення державної реєстрації її Статуту, який незаконно був знятий з реєстрації режимом Леоніда Кравчука за сприяння митрополита Філарета Денисенка.[4]
1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.
Помер у канадському місті Ґрімсбі.
Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.
