УАПЦ категорично не сприймає лукавої констатації, висловленої у п. 3 журналу № 26 засідання Синоду УПЦ КП, оскільки взагалі не було жодного підписаного документа так званого Всеукраїнського Собору 1992 р., коли відбулось чисто рейдерське захоплення УАПЦ як релігійної організації, з усім її майном, шляхом незаконного внесення змін до Статуту УАПЦ, про що протестував святіший Патріарх Мстислав (Скрипник) і фотокопії цих документів перебувають у вільному доступі в інформаційних ресурсах.
З позицій канонічності варто нагадати, що святіший Патріарх Мстислав співслужив із собором єпископів УАПЦ, які і сьогодні є в УАПЦ і особисто засвідчують правду. Натомість ієрархи УПЦ КП і тодішній так званий заступник патріарха Філарет (Денисенко) жодного разу не мали євхаристійного спілкування зі святішим Патріархом Мстиславом. Отож блюзнірське твердження про те, що УПЦ КП "є єдиною справжньою історичною та юридичною спадкоємицею обох цих Церков" (УПЦ та УАПЦ) є виключно пропагандистським обманом, що нагадує методологію ведення інформаційної війни представниками московської орди. На превеликий жаль, така поведінка УПЦ КП не тільки робить "діалог про об'єднання з УАПЦ завершеним", але і відкидає обидві сторони у даному процесі омріяного об'єднання Православної Церкви в Україні назад у вир взаємних образ, тотальної недовіри і лукавства, що зовсім не личить ані духовним особам, ані християнам загалом.
Нагадуємо, що після незаконного зняття УАПЦ із державної реєстрації вірні, які із цим не згодилися, три роки добивалися відновлення юридичних прав життя Церкви. Єпископи, священики та миряни на чолі із Патріархом Димитрієм, який разом із о. Іваном Пашулею в Петро-Павлівському храмі м. Львова оголосив ще 19 серпня 1989 р. про відхід від Москви та таким чином започаткували третє відродження УАПЦ, пройшли тернистий шлях перешкод та блокування з боку державних органів за часів президенства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. І в той час, як сучасні патріоти-керманичі мріяли очолити московську патріархію, наші першоієрархи ішли проти тотального радянського режиму, що в СРСР було надзвичайним неомисленним вчинком, щоби Україна мала СВОЮ Церква.
Церква, яка започаткувала нову сторінку українського духовного життя ще в Радянській Україні, відновила свою діяльність, втративши значну частину парафій та духовенства. УАПЦ залишилася вірною Патріарху Мстиславу, який, востаннє відвідавши Україну, здійснив візитацію парафій Києва, Полтави й Харкова, які не визнали так званого об'єднавчого собору.
Після архипастирської візитації 24 грудня 1992 р. патріарх Мстислав подав заяву до президента Леоніда Кравчука, прем'єр-міністра Леоніда Кучми, генерального прокурора Віктора Шишкіна з вимогою скасувати рішення про ліквідацію УАПЦ та повернути їй легальний статус.
Брудна інформаційна боротьба та жадоба першенства УПЦ КП, яка зараз захлинає інформаційний простір України, лишень констатує факт перекручування історичних фактів та перепис історії під окремих людей.
Фотокопії документів подаємо.
