Завершилися сорок днів, протягом яких ми святкували Святу Пасху, - ті самі сорок днів, які відділяли момент Воскресіння від Вознесіння Спасителя. Вони були наповнені абсолютно особливим змістом. Христос більше не знаходився щодня разом з апостолами, але Він являвся їм, і це не всі могли відразу розпізнати, як це було у випадку з Марією Магдалиною або Лукою і Клеопою, які лише в якусь певну мить побачили в Тім, хто з ними спілкується - Господа й Спасителя.
Протягом цих сорока днів Господь зустрічався з учнями в Іудеї та в Галілеї, навчаючи їх про Царство Боже. Саме в цей час було багато чого закладено в життя майбутньої християнської громади - те, що ми називаємо переданням. Воно не було відображене письмово, але закарбувалося в пам'яті християнської громади і, передаючись із покоління в покоління, стало священним переданням Церкви.
Сьогоднішнє Євангельське читання взято з 24-ї заключної глави Євангелія від Луки, власне розповідь Луки закінчується сьогоднішнім євангельським читанням.
Апостол розповідає про явлення Христа Воскреслого учням. "Погляньте на руки й ноги Мої, - говорить Спаситель, - бо це Я Сам" (Лк. 24:39). Які дивні слова: "Це Я Сам"! І далі, нібито на доказ того, що це саме Він, каже: "Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й кісток". Не виключено, що апостоли, яким Христос являвся несподівано і за зачиненими дверима, могли в Ньому бачити не реальність, а якийсь дух, примару. Господь розвінчує ці сумніви. Він акцентує їхню увагу на тому, що Він у реальній плоті: "Доторкніться й дізнайтесь", а потім, нібито ще раз наполягаючи на реальності Свого буття, каже їм: "Чи не маєте тут чогось їсти?" І принесли Йому риби, печеної на вугіллі, і мед, і Він вкушав цю їжу. Звичайно, Господь після воскресіння міг обходитися без будь-якої фізичної їжі, але Він робить це для того, щоб показати апостолам, що Він у плоті, що воскрес не тільки Його дух, який ніколи і не вмирав, - разом з Воскресінням Він поставив з небуття, зі смерті, з тління, з руйнування людське тіло, яке Він мав.
Євангеліст Лука написав ще одну книгу Нового Заповіту - книгу Діянь апостольських. Євангеліє від Луки закінчується 24-й главою, де Господь наполягає на тому, що Він у реальному тілі, а книга Діянь починається з розповіді про вознесіння. І це абсолютно невипадково, тому що можна було ще багато чого розповісти. Апостол Лука, звичайно, знав, що було між зустріччю зі Спасителем за зачиненими дверима і моментом вознесіння, але він нібито поєднує ці дві події у двох новозавітних книгах і оповідає про те, що Господь возноситься на небо - Той Самий Господь, Який воскрес, Який явився їм, Якого можна було сприймати дотиком, Який вкушав їжу, отже на небо возносилося Його тіло. І з'явилися два чоловіки й сказали: "Чого ви дивитеся на небо? Ісус, Який нині возноситься на небо, так само повернеться до вас". Ні про що більше не сказано у цю мить. Апостолам потрібно йти й проповідувати покаяння й прощення гріхів. І, розмірковуючи на тему вознесіння, святий Іоанн Златоуст говорить про те, що Господь прийняв плоть не для того, щоб залишити її на землі - Він прийняв плоть для того, щоб піднести її в таємницю Святої Трійці, посадити на престол царський, щоб їй поклонялось усе ангельське воїнство.
Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, "...щоб заступатися за них" (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, "Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все" (Єф. 4, 10).
Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. "І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію" (Вих.. 40, 34). Місце Його після Вознесіння - місце "вище всіх небес".
Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю?
Вони запам'ятали насамперед обіцяння Христове: "Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь" (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.
Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: "Блаженні ті, що не бачили й увірували" (Ін. 20, 29).
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: "І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я" (Ін. 14, 3).
Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павел говорить: "Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне" (Кол. 3, 1 - 1); тому що "де скарб ваш, там буде й серце ваше" (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: "...краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас" (Ін. 16, 7).
"Що далеко від очей, далеко від серця", - це прислів'я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: "Далеко від очей - близько до серця". Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям:т Він з'явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.
Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: "Прийдіть...наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу" (Мф. 25, 34).
Амінь.
