Тетяна СЛОТЮК, доцентка кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка Газета "Успенська Вежа", №5/2021
Священництво у наш час – це не лише служіння у Церкві, духовна підтримка парафіян, наставництво, а й місійна робота з військовими. Для священників служба капеланом у зоні бойових дій – важлива, іноді складна не лише фізично, а й психологічно, і подекуди навіть небезпечна для життя.
З початком російсько-української війни у 2014 році відвага наших військових, їхня віра та психологічна витримка певною мірою залежить і від духовного наставництва, яке вони отримують від священнослужителів різних церков України. Військові капелани вже від початку війни на Сході країни перебувають поруч з нашими захисниками, надають свою духовну допомогу та проводять богослужіння.
Про релігійність у час війни і душпастирську діяльність у кризових моральних станах, про завдання капеланів, їхню підготовку до цієї діяльності та готовність допомогти воякам не занепадати духовно, ми розмовляли з військовим капеланом 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону – підрозділу гірської піхоти України в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, настоятилем храму Покрови Пресвятої Богородиці (с. Лисиничі Пустомитівського деканату), секретарем Львівської єпархії ПЦУ, отцем Русланом Матвієнком.
У якій формі і чи існував взагалі інститут військового капеланства в Україні до 2014 року?
– Душпастирське служіння серед військовослужбовців має давню історію, яка сягає часів утвердження та розвитку Християнської Церкви. Були священники у Київській Русі та на Січі. Вони звершували молитви, благословляли військо перед битвами на перемогу, освячували прапори, сповідали та причащали військових.
Історія України підтверджує присутність військових священників у легіоні Українських Січових Стрільців, в арміях УНР та УПА. У Радянському Союзі, керівники якого проводили антирелігійну пропаганду з метою знищення релігійних вірувань серед суспільства, капеланство у війську було витіснене. Цей спадок отримала й Україна після розпаду СРСР.
Однак з часом виникла потреба у капеланському служінні – на початку військової агресії Російської Федерації проти України. Священнослужителі різних конфесій без жодних вагань на волонтерських засадах розпочали свою діяльність серед українських військових, усвідомлюючи особисту відповідальність, необхідність духовної та моральної підтримки захисників держави, незважаючи на відсутність закону про службу військового духовенства.
Як відбувається навчання і підготовка священника, щоб стати медичним чи військовим капеланом?
– Кожен капелан повинен бути готовим у будь-який час надати не лише кваліфіковану духовно-моральну підтримку воїнам, а й домедичну допомогу. Саме тому за участю військових представників та медиків, військових капеланів з інших європейських та світових країн регулярно відбуваються навчальні семінари та курси.
Їхня мета полягає у вивчені теоретичних основ і методик душпастирської діяльності священника серед військовослужбовців, конституційно-правових засад душпастирської опіки, організаційної структури та форми такої діяльності. Також велику увагу приділено правам та обов’язкам душпастирів, а особливо – наданні домедичної допомоги на полі бою.
Капелани мають надавати всебічну душпастирську опіку
Яке основне завдання військового капелана?
– Військові капелани у своїй діяльності керуються Положенням про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 14 грудня 2016 року №685. У цьому документі чітко та детально прописано обов’язки військових капеланів.
Основними завданнями військового священика є: організація та проведення молитов, богослужінь, благословень, урочистих і поминальних заходів та інших релігійних обрядів і культів, пов’язаних із задоволенням релігійних потреб військовослужбовців.
Серед основних обов’язків – виховання військових на основі морального і духовного потенціалу релігійної та культурної спадщини українського народу.
Також завдання капелана полягає у тому, щоб надати допомогу військовослужбовцям у розвитку їхніх особистісних та колективних моральних якостей на основі братерства, мужності, хоробрості, відповідальності, поміркованості, стійкості, жертовності, дисциплінованості та розсудливості. Одне з пріоритетних завдань – ознайомлення військовослужбовців з основами релігійного вчення. Виховання толерантного ставлення до людей з іншим світоглядом та релігійними переконаннями теж належить до статутних завдань капеланів.
Одне із прописаних законом завдань – ознайомлення особового складу з історією національного, культурного та релігійного становлення української державності. Військові капелани мають також сприяти налагодженню партнерських відносин з представниками релігійних організацій, які діють у місцях дислокації військових частин.
Важливо й працювати з армійцями над зміцненням віри у справедливість справи захисту Батьківщини, моральної стійкості в подоланні небезпек і труднощів військової служби, почуття любові до Батьківщини, вірності військовій присязі. Актуальний на війні і процес формування як Божих чеснот (віри, надії, любові), так і моральних (мудрості, поміркованості, справедливості, мужності), утвердження у свідомості військовослужбовців загальнолюдських цінностей.
Також священнослужителі мають брати участь у реабілітації особового складу, який потребує психологічної допомоги. Загалом, військові капелани мають надавати всебічну душпастирську опіку та виявляти турботливе ставлення до військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Наскільки військові капелани, які перебувають у зоні бойових дій, є соціально захищеними?
Питання про запровадження та формування інституту військових священників (капеланів) в Україні раніше неодноразово обговорювалося на військово-християнських конференціях, семінарах та круглих столах, видавались відповідні директиви, приймались та підписувались нормативно-правові акти. На сьогодні це питання не унормоване з боку держави.
Зважаючи на те, що в українському війську служить близько шестисот військових капеланів, представники багатьох конфесій України з нетерпінням чекають остаточного затвердження Верховною Радою законопроекту №4148 «Про військове капеланство у Збройних силах України» та впровадження його норм у життя.
Цей закон врегулює взаємодію держави та релігійних організацій у питанні військового капеланства. У ньому пропонується прирівняти статус військових капеланів до статусу військовослужбовця та загалом поширити на військових капеланів соціальні гарантії, передбачені законодавством для військових. Зокрема, право на грошове та матеріальне забезпечення, охорону здоров’я, житло, виплату одноразової грошової допомоги при інвалідності, інші гарантії.
Існує графік відвідування військових?
– Священнослужителі здійснюють капеланське служіння на штатних посадах Збройних сил України. Графік роботи капелана передбачає звершення Богослужінь, молебнів, спілкування з військовими на духовні теми, які є актуальними для них, покращення психологічно-морального стану особового складу.
Враховуючи те, що переважна більшість капеланів є парафіяльними священниками, які несуть послух на ввірених їм парафіях, командування військових частин ставиться до цього з розумінням. Спільно з капеланами розробляють графік, відповідно до якого священник матиме час для задоволення духовних потреб як парафіян, так і військових.
У 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, яка складається додатково з трьох окремих гірсько-штурмових батальйонів, в одному з яких я звершую душпастирську опіку над військовослужбовцями, на штатних посадах працює вісім капеланів. Такий штат військових священників, яким визначений режим неповного робочого часу, дозволяє гармонійно поєднувати службу на парафії та служіння в армії, не обмежуючи права вірних на задоволення їхніх релігійних потреб.
Людина, яка воює, не повинна втрачати мораль
Військове капеланство – це не лише робота з військовими у зоні бойових дій, а й на мирній території, як відрізняється підхід і форма співпраці?
– До священників звертаються з різними запитаннями, хочуть почути відповіді, поради та настанови. Військові – це також люди, які живуть не тільки за приписами військового статуту, але мають потреби у вирішенні багатьох життєвих питань.
На війні чи на мирній території вони прагнуть невимушеного спілкування, шукають підтримки, діляться особистим баченням щодо подальшого розвитку подій, розповідають про те, що їх турбує та болить.
Капелани під час спілкування з військовими повинні не лише їх розуміти та співчувати, але й підтримувати, розраджувати, вселяти у їхні серця впевненість у те, що все буде добре, подавати надію, надихати на подальші життєво необхідні й важливі кроки для особистого вдосконалення, для блага сім’ї і родини, суспільства та Батьківщини.
Оскільки Ви часто буваєте на Сході України, їздите до військових і надаєте їм духовну підтримку, з якими проханнями найчастіше звертаються наші захисники?
– Серед військовослужбовців є чимало релігійних людей, які знають, що священнослужителі через отриману від Бога благодать є посередниками між Богом і людьми, в обов’язки яких входить звершення Богослужінь, Таїнств та різних обрядів. Нерідко воїни звертаються з різними проханнями: приступити до Таїнства Сповіді та Таїнства Причастя, освятити приміщення (бліндажі), у яких проживають, автомобілі, якими користуються, освятити натільні хрестики, надати поради щодо духовного, особистого та сімейного життя.
Ви, як духівник, виконуєте і роль психолога для вояків. Які основні турботи та духовні проблеми спостерігаєте?
– Воїни в особі капелана бачать духівника, першочерговими завданнями якого є не тільки благословення військовослужбовців, роз’яснення змісту релігійних свят, освячення бойових знамен, казарм тощо, а й донесення до військових розуміння відповідальності перед Богом за свої вчинки.
Людина адаптується до різних умов життя, але для цього необхідний час. Війна – це перебування в небезпечних умовах, незлічені безсонні ночі, чимала віддаль від сім’ї та рідних. Все це породжує стрес, неспокій, агресію та моральне виснаження.
Завдання капелана як психолога полягає у тому, щоб донести воїнам розуміння того, що складні умови, у яких вони перебувають, не повинні знищити у них людяність.
Людина, яка воює, не повинна втрачати мораль, вона зобов’язана залишатися гуманною, духовно здоровою та морально стійкою, чесною і справедливою, без проявів ненависті, агресії, жорстокості та зловживання військовою силою.
Чи траплялося, що людина, яка пройшла війну, змінила своє ставлення до Церкви, повірила в Бога?
– У військових різний релігійний світогляд: одні вважають себе християнами, інші сповідують близькі та зрозумілі їм інші релігійні цінності. А хтось говорить про те, що є повністю байдужим до релігії. Зважаючи на те, що тут перебувають військові, які спілкуються різними мовами, моляться своїм богам або не моляться взагалі, по-особливому бачать своє життя в сьогоднішньому дні та у майбутньому, їх об’єднує одне – усім властиво радіти, бути внутрішньо піднесеними та потрібними іншим.
На війні можна часто зустріти людей, які, опинившись у складних обставинах, розуміють, що є якась невидима сила, яка оберігає та допомагає їм. Траплялися випадки, коли військові, споглядаючи за своїми друзями-співслужителями, які зверталися до Бога у молитві, дякували Йому за щедрі благодіяння та просили захисту Всевишнього від небезпек та спокус, звертались до капеланів з проханням звершити над ними Таїнство Хрещення, дарувати їм молитовники, натільні хрестики, духовну літературу.
Зверталися до Вас по духовну допомогу військові інших конфесій?
– У своїй капеланській практиці я зустрічав лише декілька людей, які запитували мене про те, яку конфесію представляю. Мабуть, з цікавості. І це поодинокі випадки. Зазвичай ці питання для військових не принципові.
Якщо військовий священник у спілкуванні керується принципами священничої етики, присвячує увагу кожному, приділяє час та вислуховує людей, які бажають поділитись своїми почуттями й переживаннями, – порозумітися можна із будь-ким.
Як, за Вашими спостереженнями, змінюються цінності військових у зоні бойових дій?
– Споглядаючи на руйнівні реалії війни, перебуваючи в її епіцентрі, порівнюючи своє життя, яке вони провадили до початку воєнних дій, з тими умовами, у яких опинилися, чимало воїнів нерідко переосмислюють життєві цінності, починають шукати відповіді на питання, які їх раніше не цікавили, задумуються над тим, що життя – коротке і його потрібно гідно прожити. Мабуть, це і є поштовхом до пошуку чогось вищого і кращого.
Приємним є те, що пріоритетними для воїнів є різні цінності, наприклад, сімейні, такі як: любов, повага, розуміння; духовні: щастя, гармонія, толерантність, етичність, співчуття; моральні: гідність, честь, повага, ввічливість, сила духу, ретельність, великодушність та відповідальність; а також взаємин: дружба, підтримка, щирість та доброта.
Чи розмовляєте з військовими про смерть, про війну? Як надаєте духовну підтримку тим, на чиїх очах загинули побратими і кому довелося самому вбивати, захищаючись?
– На ці теми військові з капеланами не розмовляють. Ця буденність створює напругу. Її розвіюємо словами підтримки, приємними спогадами минулого, плануванням майбутнього, обговоренням можливостей реалізації прекрасних і корисних задумів та ініціатив.
Ті, хто на власні очі бачив поранення чи смерті своїх побратимів, хто змушений був вбивати, захищаючи свою землю від ворога, повністю усвідомлюють можливі наслідки для них під час обстрілів, розуміють задля чого вони воюють.
Щоб людині психологічно стало легше, її потрібно вислухати
Чи доводилося Вам працювати з військовими, які мали серйозні психічні травми, схильність до депресій, самогубства? Як відбувається така реабілітація?
– Учасники бойових дій часто переживають депресії, емоційну неврівноваженість, напади гніву… Причиною цього є як обставини, у яких вони перебувають, так і сімейні та побутові негаразди. Не кожен здатний залишитися незламним перед зовнішніми та внутрішніми факторами. Для того, щоб людині психологічно стало легше, її потрібно вислухати, вона має розповісти про все, що її тривожить.
Військові священники, відчуваючи серед таких військовослужбовців деструктивну атмосферу, внутрішні та зовнішні напруги, зобов’язані надати першочергову підтримку, віднайти потрібні слова, заспокоїти, вселити надію та підбадьорити, щоб запобігти непередбачуваним наслідкам.
Незважаючи на важкі обставини, порушення комфортного внутрішнього спокою, воїнам потрібно донести інформацію про те, що не можна дозволяти емоціям заволодіти собою, щоб їхній сплеск не знищив внутрішні переконання, не спровокував та не завдав непоправної шкоди.
Вирішення цієї проблеми залежить від стійких індивідуальних особливостей особистості, вчасного визначення джерела пригнічення, миттєвої реакції для усунення та руйнування емоційних планів початкового задуму, який не завжди є очевидним та до кінця зрозумілим. Це вкрай важка і складна робота військових психологів та капеланів.
Війна в ім’я захисту державних кордонів виправдовується Церквою?
– Церква не осуджує війну, яка ведеться для захисту своєї держави від військової агресії іншої країни, щоб приборкати стихію насильства. Водночас кожному воїну, який перебуває на війні, не потрібно забувати про моральні аспекти: не вбивати полонених, беззбройних та мирних людей, пам’ятаючи, що вони також люди, які не мають до війни жодного стосунку, або ж виконують чиїсь накази, нехай і злочинні.
Чи зверталися до Вас військові, які не змогли повернутися до цивільного життя поза війною?
– Час, проведений на війні, породжує наслідки, які не зникають безслідно. Все ж таки тисячі осіб, у яких закінчився військовий контракт, знайшли себе у мирному житті: хтось відчуває себе щасливим поруч з дружиною, дітьми, рідними; багато хто створює сім’ю; хтось влаштовується на роботу, а хтось відкриває власний бізнес. Вони усвідомлюють, що життя має продовжуватися.
Однак є й такі колишні військові, яким важко пристосуватися до реалій життя поза війною. Чимало з них проходять курси реабілітації, багато з них відвідують психологів.
Серед військових можна зустріти й тих, які без війни не уявляють свого майбутнього, тому охоче повертаються на поля боїв, помилково вважаючи своє рішення правильним, не виявляючи при цьому бажання та не прикладаючи зусиль для повернення до повноцінного цивільного і сімейного життя.
Капелани не в змозі допомогти таким демобілізованим особам, адже для соціальної та професійної адаптації необхідне застосування комплексного підходу з боку держави.
Сьогодні в Україні функціонує мережа госпіталів ветеранів війни, де демобілізовані учасники АТО/ООС можуть пройти комплексну реабілітацію – медичну, фізичну та психологічну.
Які існують форми комунікації між військовими і їхніми духівниками, капеланами, коли ті знаходяться далеко?
– Перебування з військовими завжди дарують нові зустрічі, нові знайомства. За увесь період війни капелани познайомились з великою кількістю військовослужбовців, виконуючи свої безпосередні обов’язки. Це не залишається непоміченим з боку командування та особового складу. Якщо воїни сприймають капелана як людину, яка з ними неодноразово розділяла радість і смуток, підтримує їх та молиться за них, вони бажають нових зустрічей, теплих і душевних розмов.
У той час, коли капелан виконує обов’язки парафіяльного служіння і не перебуває спільно з військовими у постійному чи тимчасовому місці їхнього дислокування, враховуючи сучасну можливість комунікації, командири військових підрозділів та особовий склад у разі необхідності спілкуються з капеланами за допомогою засобів зв’язку, вирішуючи поточні питання, просять передати ікони, молитовники, свячену воду, свічки…
Нерідко у телефонних розмовах ділимось останніми новинами з фронту, планами на майбутнє.
