Ось уже десять років своїми куполами сіяє у Самборі церква Різдва Івана Хрестителя. Її освячення владикою Макарієм було для нашого міста, прихожан історичною подією, яку так довго чекали віряни. Адже всією громадою вклали багато праці, допомагали небайдужі люди і фінансово, але, як відзначалось під час святкування, і своїми руками.
23 жовтня з нагоди 10-річчя освячення церкви тут відслужили Соборову Святу Літургію настоятель церкви о. Ігор Поливка (Самбірський благочинний), о. Михайло Кравчик (Яворівське благочиння) та о. Ігор Греськів (Мостиське благочиння), які у свій час теж служили на цій парафії.
Отець Михайло зазначив у своїй проповіді, що багато праці вкладено до освячення, але ж і багато років після освячення громада немало долучилася з о. Ігорем, теперішнім настоятелем, який призначений ще у 2003 році. Освячення храму - пам'ятна подія для громади, і що найважливіше, вона вписана золотими буквами там на небесах, бо від того дня запалала ще одна лампадка во славу Божу. Тут прославляється ім'я Господнє, і кожен з нас іде сюди зі своїми тривогами, лікувати тілесні недуги, помолитися поруч з братами і сестрами во Христі, відчути підтримку, порозуміння, співчуття. Власне, духовна наука з уст священика розставляє пріоритети і дає зрозуміти, що в житті важливе, а що другорядне.
Храм - це частинка неба на землі. І як наголосив о. Михайло, у день його освячення, зійшов ангел з небес і стоїть біля престолу, і так буде во віки вічні, до другого пришестя Христового, бо він не відходить з того місця навіть тоді, коли будівля зруйнована. А що означає храм для кожного з нас, пояснив на прикладі роману "Собор" Олеся Гончара, який був написаний у той час, коли руйнували церкви. Там собор як спільнота людей, і лейтмотив - бережіть собори душ своїх. І навіть у турботах про будівництво церкви громада не повинна забувати про храм душі своєї.
Ще у не так далекому 1992 році окремі самбірчани скептично сприймали слова п. Володимира Чайківського, мовляв, як ви зможете збудувати церкву? На жаль, вже покійний п. Володимир говорив, зможу, якщо буде 20, але ділових людей. І так воно сталося, що за короткий проміжок часу збудували величний храм. Підтримав ідею спорудження церкви добре відомий у місті будівельник (колишній керівник ПМК) Семен Рапко. Ця церква має вже свої здобутки - тайни хрещення, вінчання, приходять помолитися, коли є різні ювілеї. Та, на жаль, поруч ходить і смуток - помирають близькі люди. Так є у нашому житті: журба і радість, як на тому вишитому рушничкові - червоне і чорне. Господь знає імена тих, хто будував цей храм, за них моляться і молитимуться парафіяни.
Прозвучали слова вдячності о. Ігорю за духовну науку, за усе те добре, що робить для громади. Промовляючи до парафіян, о. Ігор Поливка нагадав, що до тих десять років було ще довгих 14 титанічної праці. Згадав жертводавців, які проживали не лише в Самборі, а й з усієї області, і робили все можливе, щоб постав Дім Божий. Подякував отцям Михайлу та Ігорю, які приїхали спільно під-нести молитву за мир, здоров'я, порозуміння. А разом з парафіянами слід далі продовжувати те, що розпочали попередники. Минають роки, і все потребує нових зусиль, праці, все, як удома на обійсті. Непроголошена війна в країні накладає свій відбиток, і нині не час для великого святкування, а тому скромно, відслуживши Соборове Богослужіння, відзначили перший маленький ювілей церкви.
При виході на самбірчан чекало солодке частування, а потім були світлини на згадку, які зробив відомий на наших теренах журналіст Ігор Тиличко. Після обіду у залі органної та камерної музики відбулася святкова урочиста академія за участю хору "Благовіст" церкви Різдва Івана Хрестителя та дитячого хору маленьких парафіян "Цілюще джерело", керівник Михайло Куч.
Оксана ШИМАНСЬКА
Фото Ігоря ТИЛИЧКА