Львів вшановує 75-ті роковини початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944−1951 роках. Сьогодні біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбулась екуменічна панахида та громадське віче.
У спільній панахиді від нашої єпархії молитовно вшанували пам'ять Львівський декан о. Олег Древняк, прот. Микола Кавчак, прот. Андрій Сільвестр та диякон Юрій Федів.
На віче прибули народні депутати Верховної Ради України, які мають лемківське коріння - це Софія Федина та Олег Синютка.
«Сотні тисяч людей втратили те, про що кожна людина мріє: спокій, рідну землю, майбутнє. Скорботною є і доля України. На жаль, наша історія і надалі є непростою. Щодня ми боремося за незалежність нашої держави. Наш народ намагаються знищити і надалі, але цього не буде ніколи. Допоки ми пам’ятаємо наших Героїв, допоки ми навчаємо наших дітей правди, доти є надія, що на Україну чекають кращі часи», - зазначив очільник області.
Як наголосив у своєму слові голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, більшовицький режим має на своєму рахунку чимало злочинів проти української спільноти. «У п’ятірку таких, поруч з геноцидами у вигляді Голодоморів і жахіть Другої світової, точно входить «взаємний обмін населенням», про який влада СРСР, не криючись, підписала угоду з Польським комітетом національного визволення. Бо західний кордон СРСР був визначений без врахування етнічного розселення українців та поляків
І хоча третій абзац угоди передбачав , що переселенню підлягають лише ті, хто виявили своє бажання евакуюватися, на практиці мало місце зовсім інше.
Близько 700 тисяч українців були примусово виселені з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.
Це були величезні масштаби навіть для армійської операції, на що зважилися обидва уряди у 1945-1946 роках, після того, як з’ясували по релігійній ознаці кого відносити до українців а кого до поляків.
«Добровільне переселення» з «рівноцінним відшкодуванням майна» обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі.
Сьогодні шануємо пам’ять усіх тих, хто загинули під час заходів репресій та пацифікації.
Дякую Верховній Раді України 8 скликання, яка встановила другу неділю вересня Днем пам’яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.
Слава Україні!», - сказав Олександр Ганущин.
«Сторінка історії, яка сьогодні нас тут зібрала, це сторінка про пам’ять і життя українців, яких депортували. Кількість загиблих під час тодішньої депортації — сьогодні майже еквівалентна населенню міста Львова. Це величезна кількість людей. І не лише людей, які загинули — а й тих, які народжувалися, спостерігали, боролися, які читали про це в книжках, які сьогодні ходять по Львову — це все назавжди змінило нас, хід нашої історії. Ця сторінка історії має бути знана. Щоби завдяки їй кожен чітко розумів, чому так сталося і які це має наслідки. Бо причина дуже проста — націю, яка має нескорений дух, неможливо побороти. Україна має цей дух нескореності — це засвідчує не одна агресія на території нашої країни, яку ми долаємо. Майбутнє неможливе без минулого. І лише пам’ятаючи, цінуючи, шануючи і віддаючи належне кожній героїчній сторінці, ми можемо мати майбутнє», — сказав під час громадського віча Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку.
Нагадаємо, цього року виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944−1951 роках українців — мешканців цих регіонів. Сотні тисяч українців було депортовано у примусовому, позасудовому порядку. Загалом, за офіційними даними, у 1944−1946 роках було переселено до СРСР 482,8 тисяч осіб.
У 1947 році залишки українського населення — близько 150 тис. осіб з історичних українських земель у складі Польщі в рамках акції «Вісла» було депортовано на північ та північний захід Польщі. У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тисяч осіб.
Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав.
