"Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?"(Мт.19,16)
«
Багатий юнак запитує у Спасителя, що необхідно зробити, щоб спастися, і Господь дає йому відповідь. Хіба для всіх нас це не є основним запитанням в житті?
Кожна людина, яка намагається дотримуватись певних християнських принципів, звісно, знає, що це – перше і доволі важке запитання. А тут Сам Господь відкриває нам, як треба жити, щоб стати дітьми Божими і ввійти в Царство Небесне.
Зі смиренним розумом, з відкритим серцем і щирою готовністю прийняти
та застосувати в житті, – підбіжімо до Христа, припадім до ніг Спасителя, як
юнак (Мк. 10,17), та вислухаймо Божественні слова. І нехай вони стануть для нас словами життя.
Господь показує юнакові етапи його життя. «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей» (Мт. 19,17), – говорить Господь і перечислює, які заповіді: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19,18-19). Виконання заповідей наближає нас до Бога, про що свідчить євангельська розповідь.
Юнак на заклик Божий виконувати заповіді відповідає: «Все це я єберіг ізмалку» (Мт. 19.20). Господь, як передає цю подію євангеліст Марко, «поглянувши на нього, вподобав його» (Мк. 10,21). Очевидним стає те, що виконання заповідей веде до того, що ми починаємо заслуговувати увагу Божу, аж до Його любові. Але виконання заповідей – не кінець нашого циклу спасіння. Дотримування Закону Божого ще не робить нас синами, навіть не дітьми, а лише слугами, а, точніше, рабами Божими, ось чому про це каже Господь: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити!» (Лк. 17,10).
У розмові з юнаком Господь не каже, що, виконуючи заповіді, вже ввійде до Царства Божого, і подає тут думку про недостатність виконання, а далі дуже чітко: «Одного ще тобі бракує» (Лк. 18,22). Очевидно, що без того «одного» неможливо ввійти в Радість Божу, без того «одного» нам не забезпечене ще Царство Боже. Щоб скласти воєдино ребус нашого життя в Христі, необхідно розглянути ще інші слова Спасителя до одного законника про дві заповіді, на яких закон і пророки стоять (Мт. 22,40). Господь говорить любити Його (Бога) всім серцем, усім розумом та силою всією, й любити свого ближнього, як самого себе, – це важливіше за всі цілопалення й жертви! (Мк. 12,33).
Законнику Ісус сказав також невизначено: «Ти недалеко від Божого Царства!» (Мк. 12,34). Значить, для входу до Царства необхідно пройти ще один етап, про який Господь говорить до юнака так: «Якщо хочеш бути досконалим… піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19,21), «взявши хрест» (Мк. 10,21). Яке завдання ставить Господь перед людиною, яка йде до Нього? Що повинно стати центром усіх зусиль людини? Чи лише продавши і роздавши все своє майно, людина заслужить одразу все?
Мабуть, Господь спонукає залишити всі цінності і заохочення заради якихось більших і кращих цінностей, замінити тлінне на нетлінне, тимчасове на
вічне, тобто людське, земне, що прив’язує, на божественне, небесне, що робить
людину вільною. Саме такої свободи Господь забажав для юнака, щоб той служив Богові, не будучи ні до чого прив’язаним, а далі Він Сам буде провадити його до спасіння шляхом наслідування: «Потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19,21). Царство Боже закрите для людини, поки та зв’язана земними пристрастями, різними заохоченнями, похотями тіла, бажаннями серця, пустими мріями розуму. Як тільки людина зуміє піднести свій погляд, відірвавшись від земних багатств і цінностей та віддатися новим таким цінностям, як Небо і Бог, слова Ісуса «Неможливе це людям, – та можливе все Богові» звучатимуть, подаючи тверду впевненість на перебування в Царстві Божому, а не наводячи жах і смуток, утверджуючи в людському безсиллі.
Аналізуючи своє прожите життя, подібно до євангельського юнака, маємо, отже, виконувати заповіді, заслуговуючи Любов Божу, не прив’язуючись до земних справ і багатства – «продай, що маєш» (Мк. 10,21), – робити справи милосердя, добрих вчинків – «дай бідним» (Мт. 19,21), йти за Господом – «взявши хрест» (Мк. 10,21), і при цьому увінчатись таким смиренням, щоб змогти, не вагаючись, сказати так, як великий апостол Павло: «Бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є те, що є, і благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор. 15,9-10).
У переддень святкування Дня Незалежності нашої держави, коли перед очима поставатимуть державні символи України, лишається побажати всім нам бути вільними і щасливими українцями, без смутку війни і з Богом у серцях.
о. Андрій Клуб, Турківський деканат
