Газета "Успенська Вежа", № 11/2021
Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) – це перша суспільна організація в українській історії, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім’я (початкова назва інституції – Літературне товариство ім. Т. Шевченка).
Наукове товариство ім. Шевченка засноване в грудні 1873 року вченими, науковцями та діячами культури зі Східної України. Місце заснування товариства – Львів, оскільки інтелектуали України, поділеної між Австро-Угорською та Російською імперіями, мали на західних українських землях порівняно кращі умови праці. У той час на східних землях, або так званій Великій Україні, уже діяв Валуєвський циркуляр (1863), яким не визнавалася самостійність української мови й заборонялося друкувати нею наукову літературу. Отже, появу товариства стимулювали такі обставини: несприятливі умови для розвитку українства й загальнослов’янський рух відродження в Європі, зокрема в Чехії, Сербії, Польщі й Хорватії, де почали виникати національні товариства. Ініціатором заснування Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові був Олександр Кониський, а фундаторами – Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та інші. Меценатами товариства стали Єлизавета Милорадович зі Скоропадських, Дмитро Пильчиков, Михайло Жученко і 32 жертводавці-галичани, а також товариство «Січ» у Відні.
Завданням Товариства була популяризація знань серед народу через друковане слово, публікація художніх і фольклорних творів, літературно-історичних критичних праць. Упродовж 1874 – 1892 років товариство видало понад 50 книг і брошур різної тематики, а також праці, у яких висвітлювалися питання самостійності й рівноправності української мови серед інших слов’янських мов. Друкувалися також шкільні підручники, переважно на замовлення.
З часом виникла потреба реорганізувати Товариство в таку організацію, яка в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Така реорганізація в наукову інституцію з назвою «Наукове товариство імені Шевченка» відбулася 1892 року. Як єдиний репрезентант наукового українства кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.ст., Товариство мало за мету заявити про свій народ, його історію й культуру перед усім світом. Програмним завданням Товариства було істотне розширення досліджень. Іван Франко писав: «Ми не повинні закривати очей на те, що діється в інших країнах, ми мусимо постійно знайомитися з науковими здобутками інших народів […] Це, передовсім, відноситься до тих народів, в яких наука давно розвивається, приміром, Німеччині, Франції; є вже вона нині в чехів…» Таким чином ставилося питання розвитку української національної науки в контексті загальноєвропейських суспільно-культурних і наукових досягнень.
За зразками тогочасних західноєвропейських академій наук НТШ було поділено на наукові секції, а в рамках секцій створено комісії. Керувала НТШ Президія на чолі з головою і науковим секретарем. 1892 року товариство очолював Юліян Целевич, 1893 – 97 – Олександр Барвінський, 1897 – 1913 – Михайло Грушевський.
На кінець ХІХ ст. були уточнені основні напрями дослідницької роботи з акцентом на гуманітарні науки, визначалися засади членства в товаристві, які базувалися лише на наукових кваліфікаціях: звичайний член, дійсний член, а згодом – почесний член. Наприкінці ХІХ ст. Товариство об’єднувало приблизно 200 членів з усіх українських земель. Серед дійсних членів були В. Антонович, М. Грушевський, Володимир Гнатюк, Олександр Колесса, О. Кониський, Степан Смаль-Стоцький, Кирило Студинський, І. Франко, Іван Верхратський, Євген Озаркевич, Іван Пулюй та інші. Загалом 32 особи.
1892 р. організовано Бібліотеку НТШ (комплектування бібліотеки спрямоване переважно на наукову літературу), 1893 – Музей Наукового товариства ім. Шевченка, який на початку ХХ ст. займав 14 кімнат, де експонувалися предмети археології, етнографії, природознавства, образотворчого мистецтва; 1905 – книгарню НТШ з філіями в Києві, Харкові, Катеринославі (нині місто Дніпро). У той час відбулося переоснащення друкарні.
НТШ стало також своєрідним університетом для молоді, а на кошти Є. Чикаленка, В. Симиренка, М. Аркаса та інших збудовано Академічний дім і 1907 передано його молоді. Водночас студенти отримували стипендії й грошові допомоги. Проте особлива увага Товариства зосередилася на видавничій діяльності.
Уже на межі ХІХ – ХХ ст. Товариство мало значні наукові досягнення, сотні надрукованих праць, що одержали міжнародне визнання. У цей час формується Львівська історична школа, яка налічувала приблизно 20 осіб. Працю НТШ під керівництвом М. Грушевського (у тісній співпраці з І. Франком, В. Гнатюком та ін.) зараховано до феномену української національної науки.
На 1913 р. НТШ вело обмін книжками й часописами з 236 науковими установами, навчальними закладами, суспільно-громадськими організаціями й товариствами багатьох країн світу.
Діяльність НТШ перервала І світова війна. 1914 – 15 рр. Товариство, зокрема музей, друкарня, бібліотека, було зруйноване. Багато його членів не повернулися з фронтів, а після польської окупації Львова почався відплив наукових сил в інші країни.
Однак праця в НТШ не припинялася. 1920 – 26-их років було створено Львівський український таємний університет, Львівську таємну політехніку, у яких викладали члени НТШ. Продовжували виходити започатковані до І світової війни серійні видання: «Записки НТШ», «Хроніка НТШ» та збірники наукових праць окремих секцій та комісій НТШ. Відповідно до потреб часу створено комісії нової історії України, археології, статистики, мови, теормінологічну комісію, комісії класичної філології, шевченкознавства, історії мистецтва та ін.
Із встановленням радянської влади (1939) на Західній Україні діяльність НТШ була майже призупинена. Більшість членів НТШ не визнала розпуску – вони напівлегально продовжували збиратися на засіданнях. Тоді чимало членів НТШ виїхало за кордон, багато з них були репресовані, а книжкові й архівні фонди та приміщення НТШ передані в розпорядження АН УРСР.
Необхідно відзначити, що великою заслугою НТШ в еміграції в той час було збереження видавничих традицій.
Відродження НТШ в сучасній Україні розпочалося 21 жовтня 1989 року у Львові з ініціативи групи львівських учених. Загальнодержавний характер Товариства забезпечують 15 територіальних осередків НТШ, зокрема в Києві, Харкові, Черкасах, Луцьку, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі. А його універсальний академічний статус підтримують 6 секцій та 35 різнопрофільних комісій.
Найпродуктивнішою сферою праці НТШ в Україні стала видавнича діяльність. Головним серійним виданням НТШ є «Записки НТШ» - цей найпрестижніший українознавчий збірник, який започаткував Михайло Грушевський. Здобутки вчених у царині точних наук публікуються в «Працях НТШ». Крім того, створено низку збірників окремих комісій, зокрема «Лікарський збірник» , «Фізичний збірник» , «Екологічний збірник» . Вийшли також численні збірники, пов'язані з проведеними конференціями й конгресами. У серії «Українознавча бібліотека НТШ» друкуються монографії чільних вчених Товариства, а також праці з гостро актуальних проблем української історії та культури. Неперервний характер має також випуск нових праць у серіях «Визначні діячі НТШ» та «Мемуарна бібліотека НТШ». НТШ в Україні завершило перевидання 11-томної «Енциклопедії українознавства» під редакцією В. Кубійовича. За дорученням Світової Ради НТШ по лінії її генерального секретаріату НТШ в Україні забезпечує випуск інформаційного щорічника «Хроніка НТШ» та журналу «Вісник НТШ». У видавничому доробку відродженого Товариства за роки незалежності сотні власних видань і майже стільки ж – у співпраці з іншими установами України та діаспори. Один зі знакових проєктів – Енциклопедія „Наукове товариство ім. Шевченка“.
Таким чином, можна стверджувати, що Наукове товариство ім. Шевченка служить ідеї розвитку української національної науки як невід’ємної складової світової науки, ставши, по суті, першою неофіційною академією наук в Україні.
