Послання пастирям та вірним УАПЦ
Блаженнійшого МАКАРІЯ
Митрополита Київського і всієї України
Предстоятеля
Української Автокефальної Православної Церкви
та Архієрейського собору,
присвячене 1000-літтю представлення
рівноапостольного Великого князя Володимира
МОЛИТВАМИ СВЯТОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО
ТВОРИМО НОВУ УКРАЇНУ
Цей рік, дорогі брати і сестри, несе не тільки горе і плач у наші оселі, але і радість християнського життя. Саме 2015 рік – це 1000 років з дня преставлення до Всевишнього кн. Володимира, який св. Церквою іменується рівноапостольним. З цієї нагоди як на церковному, та і на державному рівні в Україні відбудуться урочистості для осмислення суспільством значущості спадщини цього святого Правителя для нас – його нащадків.
Приймаючи християнство у 988 році офіційною релігією держави, князь Володимир увів нашу країну в орбіту нових цінностей, і з того часу розпочалася дорога самовдосконалення у державотворенні та пізнанні Бога.
«Виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, у якій перебуваємо і хвалимося надією на Божу славу. І не лише нею, а й хвалимося, коли страждаємо, знаючи, що страждання виробляє терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід-надію. (Послання до Римлян: 5, 1-4).
Віра Христова прийшла на схили Дніпра й розійшлася по всіх землях Київської Русі. Наші предки того Дня пізнали Бога та прославили Його ім’я у східнослов'янських країнах. Прийнявши Віру від Візантії, Володимир прийняв і стиль управління, культуру та науку цієї країни, визначив спектр розвитку держави та утвердження її самобутності. Здійснюючи цей доленосний крок, великий князь покладав великі надії на майбутній розвиток великої держави і благоденство народу Божого.
У Православній Вірі українці сформували цінності релігійні (відданість Богу, щира молитва, жертовність), державотворчі (волелюбність та незалежність), а особливо – сімейні: родина для нас є головним чинником буття.
Адже в сімейному колі у нас народжується та передається любов до Бога, до держави, до родини. Все це зберегло наше коріння, яке століттями намагаються розорити наші сусіди. Голодомори, репатріації, репресії, асиміляції…через що наші люди тільки не пройшли. В більшості вони не зрадили мови, віри в Бога, не відцуралися свого українського кореня. Саме цього року виповнюється 70 років, коли понад 500 000 тисяч осіб урядом Польщі було добровільно-примусово виселено з етнічних українських земель на Південний Схід України, туди, де зараз точаться бойові дії. І люди, які пережили лихо в 1944-1946 рр., зараз переживають те саме лихо ще раз і лише за те, що вони українці. Вони, потрапивши без засобів існування у радянську Україну, зуміли згуртуватися, прийняти та облаштувати свій побут та зберегти пам'ять про рідну сторону і свої звичаї.
Наші сусіди, яких стара радянська система назвала «братами», нищить нас і сьогодні. Донеччина і Луганщина, які піддалися політичній провокативній агітації, знищуються кожного дня все більше й більше: процвітаючі промислові центри стають руїною без людей і без життя, села зникають із географічної карти. Це реалії сьогодення. Та коли ми поглянемо на «Рускій мір» крізь століття, – побачимо сотні тисяч втрачених життів, серед яких світочі науки, мистецтва, культури, наші духовні пастирі. Репресії та штучне знищення Росією нашої еліти призвели до неминучих наслідків – аж тепер ми відроджуємо свою еліту, аж тепер ми можемо вільно сказати хто ми є. Але не всюди легко це зробити, бо де за комуни не було Бога, там немає любові, там немає взаємоповаги, там панує совковий тип робітника.
І наша роль, як архієреїв, пастирів та вірян – робити світ кращим і словом, і ділом. Те, що започаткували волонтерські центри при єпархіях УАПЦ: збір продуктів, предметів першої необхідності, лікарського обладнання, відвідування нами військовослужбовців на передовій – це є крок, що зближує нас із людьми, які своїм життям захищають цілісність України, її мову, звичаї та самобутність.
Протягом століть після хрещення українці неодноразово намагалися сформувати свою самостійну Державу та Церкву. Але віхи історії являють нам результати невтішні. І сьогодні, коли ми йдемо до 25-ї річниці незалежності України та вшановуємо славний ювілей нашого хрестителя на рівні держави, маємо усі задуматися: чому ми не є єдиними? Звинувачуючи один одного, ми повинні запитати себе, що зроблено нами самими для блага Батьківщини? Покладаючи надію на Бога працювати над тим, щоб потім аргументувати свої дії та сміливо дивитися в очі брату своєму, який нічого не роблячи, багато говорить, тим самим, обманюючи суспільство. У сучасних умовах, в яких ми опинилися, де брат пожирає брата, а брехня стає віртуальною правдою, маємо жити по любові: «Нікому нічого не будьте винні, за винятком любові одне до одного. Адже, хто любить іншого, той виконав закон…Любов не чинить ближньому зла, тож любов - це виконання Закону (Рим., 13,8-10).
Українська Автокефальна Православна Церква щиро молиться за мир в Україні, закликає вірних підтримувати суверенітет та цілісність держави.
У цей ювілейний рік молимось, щоб Милостивий Господь Бог дарував нам єдність в об'єднанні Церкви на братерській основі. Щоб Київська традиція християнства відродила свій центр у Києві, а не Римі чи Москві, щоб Дніпровські води несли віру спасіння тисячолітньої давності і кожний християнин, взявши приклад із святого рівноапостольного князя Володимира Великого, докорінно змінив свій стиль життя: на глибоку віру, шану і любов.
Предстоятель УАПЦ
Блаженнійший
Митрополит Київський і всієї України
МАКАРІЙ
