14 червня керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, настоятель академічного храму апостола українського Андрія Первозванного в Ужгороді біля пам’ятника жертвам комуністично-радянського режиму часів СРСР і УРСР, що встановлений в сквері Небесної Сотні, архімандрит Віктор Бедь, у співслужінні архімандрита Діодора Муратова та протоієрея Олександра Смоліна, відслужив заупокійну літію за видатним українським військовим, політичним діячем, першим головою Організації українських націоналістів Євгеном Михайловичем Коновальцем (14.06.1891 – 23.05.1938) у день 124-річчя з дня його народження.
У молитві до Господа Бога отець-ректор просив прощення всіх земних гріхопадінь, допущенних з власної волі чи під примусом небіжчиком, дарування його душі вічного спокою та життя у піднебессі. Також під час заупокійної літії архімандрит Віктор молитовно поминув і всіх інших українських воїнів, патріотів та мирних співвітчизників, які віддали своє життя за національну і державну незалежність української нації та Української держави як у минулі часи, так і в наші дні в обороні Вітчизни від московсько-путінських окупантів і терористів.
По завершенню літії, до присутніх з повчальним і патріотичним словом звернувся керуючий адміністратор Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, який наголосив на безсмертності подвигу українського героя Євгена Коновальця, всіх полеглих українських патріотів, які віддали своє життя за свободу української нації та державну незалежність України.
Участь у поминальній літії прийняли також представники громадських організацій краю – Закарпатського об’єднання «Україна Соборна» та Християнсько-народної спілки Закарпаття. З декламуванням патріотичної поезії Василя Стуса, біля пам’ятника жертвами політичних репресій виступила громадський активіст Християнсько-народної спілки Закарпаття Антоніна Вчорашня.
Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ
Історична довідка:
Євген Михайлович Коновалець (14 червня 1891, Зашків, Жовківський район, Львівська область — 23 травня 1938,Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії Української Нродної Республіки, командант Української Військової Організації, голова Проводу українських націоналістів (з 1927), перший голова Організації українських націоналістів.
Народивсяу вчительській родині.У 1901–1909 рр. навчався в Академічній гімназіїу Львові. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.
Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти».
Із 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії.
На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).
Після Лютневої революції 1917 р. В Російській імперії Є. Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (поблизу Царицина), разом А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником, розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
Приблизно в кінці липня 1917 р. Є. Коновалець приїжджає до Києва. Його поява в Києві характеризується вступом до Комітету допомоги українцям виселенцям (Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни) і популяризацією в середовищі Центральної Ради та УГВК ідеї створення окремої західноукраїнської військової одиниці.
У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки.
В січні 1918 р. Коновальця після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є.Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини.
Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918–1919 Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.
Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині і українських полонених з таборів у Італії, військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине ціле утворилась лише восени 1921 року.
20 липня 1921 Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, розуміючи його безперспективність.
Із грудня 1922 року Коновалець мусив жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на першому Конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді,Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у комуністично-радянського керівництва в Москві.
23 травня 1938 Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ).
У листопаді 1937 Судоплатова прийняв особисто Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. Через тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС СРСР Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесений смертний вирок.
23 травня 1938 Павло Судоплатов, за наказом московського комуністично-радянського режиму, передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками НКВС СРСР під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула. Євген Коновалець загинув на місці вибуху.
