«Різдво Твоє, Христе Боже наш, звістило світові світло розуму,
у ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі,
Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі» (тропар Різдва Христового).
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
У тропарі Різдва Христового Церква коротко виклала суть події свята, увесь його зміст та значення. Коли ми урочисто й радісно співаємо цей тропар, возвеличуючи Христа-Спасителя, то нам може здаватися, що так було завжди. Однак перші християни цих урочистих торжеств не знали, оскільки в І та ІІ століттях Різдво Христове, у сучасній богословській величі й красі, не було відоме світу з двох причин. По-перше, християни згадували і святкували дні свого духовного народження, тобто хрещення, коли отримували хрещене ім’я. По-друге, переслідування в перші століття спонукали християн називати їхню мученицьку смерть днем народження для вічного життя. Воно для багатьох людей тоді починалося через хрещення кров’ю, коли ті, хто не встиг прийняти хрещення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, але з вірою страждав за Христа, хрестився власною кров’ю. Такий погляд на мученицьку смерть, як на день народження, позначився тим, що в церковному календарі згодом були відсутні дні народження, за винятком Різдва Христового, Різдва Пресвятої Богородиці та Різдва Іоана Хрестителя, визначені пізніше. Для усіх мучеників, за свідченням апостолів, «життя – то Христос, а смерть – то надбання» (Фил. 1, 21). Народження Спасителя було такою щасливою та спасенною подією, яку не можна порівнювати з будь-яким людським народженням. Для перших християн Христос став Небесною Людиною, другим Адамом, Господом із Небес.
У святковому тропарі вказано важливу деталь – поклоніння волхвів, які згадуються як зорепоклонники в минулому, однак зоря, яку вони бачили, привела їх до поклоніння істинному Сонцю Правди – Новонародженому Христу.
Різдво Христове, що його впродовж віків трепетно чекало людство, є величним і багатозначним для християн. Коли наближалася «повнота часу», кращі серед язичників почали сподіватися, що звідкись має прийти спасіння, якщо не від людей, то з неба. Тому «Бог послав Сина свого, Який народився від жони…» (Гал. 4. 4,). Прийшов істинний Месія - не земний завойовник і не владика земного царства, а Податель миру і Його владика. Народження Христове засяяло для світу світлом правдивого знання після багатовікового сподівання й очікування. У ніч приходу Бога на землю над Вифлеємом Юдейським лунала пісня ангелів, які повідомляли про початок нової ери: «Слава на небі Богові і на землі мир, у людях добра воля» (Лк. 2, 14). Сталося «надприродне таїнство» (Богородичної неділі перед Різдвом), коли «Бог на землю прийшов, а людина на небеса зійшла» (стихира самогласна Різдва). Йому, Христу-Дитині, прийшли поклонитися прості пастухи й мудреці-волхви, яких привело до вифлеємської печери особливе знамення: «Ми бачили зорю Його на сході і прийшли поклонитися Йому» (Мф. 2, 2).
Більшість отців та учителів церкви висловлюють думку, що ця зірка була створена Богом у момент народження Спасителя (Св. Ігнатій Богоносець, Оріген та інші). Святитель Іоан Золотоустий та Блаженний Феофілакт вважають, що це був ангел у вигляді зірки. Волхви, які приділяли увагу вивченню безлічі зірок та сузір’їв, побачивши незвичайну зірку, яка вразила навіть їх, знавців неба, прийшли до Вифлеєму, щоб поклонитися Христу. І ми, християни, як наші предки дві тисячі років тому, маємо особливо звеличити Спасителя в день цього світлого свята Його Різдва, щоб у третьому тисячолітті в духовному єднанні висловити Богові вдячність словами, якими закінчується тропар Різдва: «Господи, слава Тобі». Це радісне звертання християни вимовляють з глибин своїх сердець, бо вони вже не є рабами гріха, а синами, «а якщо сини, то спадкоємці завдяки Богові» (Гал. 4, 7), народженого під Вифлеємською зіркою. Нехай ця ясна зірка, як і та, що вела колись трьох мудреців, провадить нас вірою в Христа земним нашим життям, показує правдивий шлях до Бога та до спасіння душ у святій Українській Помісній Православній Церкві, до вічного щастя у небесному Вифлеємі.
Сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, ми живемо в непростий час. В Україні вже довгих дев’ять років триває війна.. Нашому народу дуже важко. Мабуть, Богом дана нам така доля, щоб ми, переборовши це, могли стати ще сильнішими. Нашій міцності та нашій незламності ми насамперед завдячуємо відважним українським військовим, мужності яких дивується увесь світ, нашим патріотам, небайдужому та згуртованому українському народу, волонтерам, лікарям, капеланам, усім, хто, бачачи руйнацію, страждання, утрату життя воїнів та цивільних жителів, докладає зусилля для перемоги у цій боротьбі.
Наші бажання та старання, відданість та невтомна праця є надбанням українського народу, новими сторінками історії про нелегку боротьбу, щоб відстояти та зберегти власну незалежність, мову, культуру, багатовікові традиції та історичну пам'ять. Стараймося й надалі допомагати один одному, українському війську, безперестанно щиро молімося за захисників, за перемогу над загарбником, який повинен бути вигнаний з нашої рідної землі, щоб благословенний мир, про який сповістили ангели в Різдвяну ніч, запанував у славній Україні. Молімось за наших полонених, за тих, хто зник безвісті та за їхні родини, щоб Господь скріпив їх у вірі та надії. Молімось за всіх наших захисників і захисниць, які героїчно віддали життя за Батьківщину.
Всечесні отці та монахи, керівники обласних, районних адміністрацій та місцевих територіальних громад, військові, волонтери та медики, браття й сестри! Щиро вітаю вас та ваші родини зі святом Різдва Христового та Новим 2024 роком Божим.
Кожному з вас, хто наближає нашу перемогу над агресором, бажаю духовної радості, міцного здоров’я та добробуту. Нехай Господнє благословення перебуває над усіма нами, щоб майбутні свята були відзначені з радістю без війни на нашій українській землі.
Радісних і щасливих свят!
СЛАВІМО ЙОГО!
Високопреосвященніший МАКАРІЙ,
Митрополит Львівський
УПЦ (ПЦУ)
РІЗДВО ХРИСТОВЕ 2023 РОКУ БОЖОГО
м. Львів
