25 серпня Львів прощався із видатним художником, графіком, іконописцем, сином Лемківської землі Петром Марковичем.
Напередодні в оселі покійного духовенство львівських парафій УАПЦ: Успенської, Петро-Павлівської, Преображенської та Ікони Холмської Божої Матері, відправили парастас, який очолили митр. прот. Микола Кавчак та митр. прот. Василь Луцишин
У скорботному слові до присутніх о. Василь Луцишин згадав про християнський вимір життя новоприставленого Петра, його неоціненну жертву для відродженої УАПЦ, адже наприкінці 1989 р, коли УАПЦ почала гармонійно розвиватися і відкривалися храми як у Галичині, так і в Києві і Сході України, Петро Маркович малював для них ікони, плащаниці та інші речі церковного вжитку.
У сам день похорону провести Петра Марковича прибули митр. прот. Василь Саган (Золочівський декан), митр. прот. Нестор Василина (парафія Успіння праведної Анни), митр. прот. Тарас Машталір (парафія Преображення ГНІХ), митр. прот. Ігор Бурмило (парафія Успіння Богородиці) митр. прот. Олег Древняк (Львівський декан), митр. прот. Микола Кавчак (парафія свв. апп. Петра і Павла), митр. прот. Євген Толочкевич (парафія Покрови Богородиці с. Лисиничі), прот. Тарас Солук (парафія Різдва Івана Хрестителя).
У Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша, у якому Петро Маркович працював з 1968 по 2012 рр. прощальні слова сказали колеги, а також митці м. Львова та Борислава. Директор музею імені Івана Франка п. Роман Горак дякував за багато мистецьких робіт, присвячених Івану Франку, що були подаровані для музею.
Похорон продовжився в Успенській церкві м. Львова. Прощальне слово від парафії та УАПЦ виголосив митр. прот. Ігор Бурмило. Він дякував за працю, яку покійний вклав у громаду, за ікони Успіння Богородиці та Трьох святителів, які є на іконостасі церкви, а також за любов до Бога, яка передана дітям та онукам, що активно працюють у громаді.
Народився Петро Олексійович Маркович 10 жовтня 1934 р. у с. Чорноріки біля Кросна на Лемківщині (сучасна Польща). У рамках репатріації населення був депортований із родиною на Донбас у 1946 році.
Через півтори роки сім’я повертається у Галичину- спочатку на Золочівщину (с. Ушня), згодом замешкали в Бориславі.
У 1954 р. поступив до училища ім. Труша, але його відразу забрали до війська, у 1957 р. продовжує навчання, після закінчення поступає у Академію (тоді Інститут ПДМ) на кафедру кераміки.
У 1968р. відразу після закінчення Академії розпочинає викладацьку працю в училищі ім. І. Труша, де працював майже 45 р. (викладав рисунок і композицію) до 2012 р.
Петро Маркович працював найбільше в ділянці графіки. Найзначніша праця- цикл робіт «Борислав» за мотивами творів Франка, який був подарований Музею Франка. Був майстром шрифтів, його улюблені жанри – екс-лібріси і текстові композиції.
Багато працював також у жанрі сакрального малярства. Виконував багато доручень свого тестя, о. Володимира Яреми, переважно за символічну винагороду. Багато ікон для різних церков малював у пожертву. Його ікони є й в Успенській церкві (дві храмові), в Петропавлівській (запрестольна), у храмі св. Димитрія с. Женева Золочівського району (сюди із Польщі була переселена в більшості родина Яремів), Покрови Богородиці с. Кротошино (сюди було переселено село Запалів Ярославського повіту), храмі Покрови у м. Києві, храмі свв. Бориса і Гліба м. Києва, Патріярхії УАПЦ та ще в багатьох інших. Часто виконував Плащаниці, образи для хоругов, а також антимінси.
Разом зі сином брав участь у розписі Воздвиженської церкви в Сігеті (Румунії), в інших храмах виконува написи, зокрема молитов.
Виконував на прохання дружини багато ілюстрацій та графічно-текстових робіт для Братства, зокрема для численних календариків і плакатів, автор дизайну газети "Успенська вежа".
Львівська єпархія УАПЦ висловлює щирі співчуття дружині Вірі, дітям Костянтину, Юстині та великій християнській родині.
