В житті українського народу День Незалежності містить особливо глибинний зміст, який уособлює в собі історичні, духовні й культурні надбання народу за багатовіковий період розвитку й утвердження в цьому світі. Хрещення Русі, благовіщене апостолом Андрієм Первозванним на Київських горах і завершене Великим князем Володимиром більш ніж тисячу років тому, підвело остаточну риску під нелегкими цивілізаційними пошуками різноплемінного слов’янського народу, вказавши єдино вірний шлях єднання з Богом в істині й дало могутній поштовх до формування єдиної нації та державності.
Але доля нашої Вітчизни впродовж багатьох століть була такою ж важкою, як і доля всіх українців, які в безлічі поневірянь та випробувань, долаючи смертельні небезпеки, утверджували себе в Богом дарованій свободі. З волі Божої, без якої ніщо не звершується, що повинне звершитися, бо сказано: «Усе через Нього сталося» (Ін., 1:3), Україна здобула незалежність. Здобула її мирно, але перед тим, особливо в двадцятому столітті, заплативши за неї великою кров’ю свого народу.
Відзначаючи 25-річний ювілей незалежності України, піднесімо наші подячні молитви Всевишньому Богу за Його незбагненну милість, даровану нашому народу: родючі землі, безліч річок і озер, незліченні багатства надр, а найбільше багатство - український народ, який має душу люблячу, серце, наповнене вірою і милостивістю, вдачу працьовиту, глибоку мудрість, непохитну волю долати труднощі та випробування.
25-річний ювілей нашої Вітчизни ми зустрічаємо, гідно пройшовши й нові тяжкі випробування. Революція гідності сколихнула в душах українців волелюбний дух предків, дух доблесної честі й відваги, давши кожному відчуття причетності й відповідальності за долю України, за право жити у вільній і демократичній державі.
А коли сталися сепаратистські заворушення і військова агресія Росії на Сході України, наш благочестивий народ під опікою українських Церков проявив таку силу національної свідомості й патріотичного підйому, ставши на захист рідної землі, що одна з наймогутніших армій світу розбилася об непохитний український дух. Кращі сини Вітчизни стали на нерівний бій із ворогом, жертвуючи своїм життям із переконанням, що краще вмерти гідною смертю, ніж втратити майбутнє народу й самому жити в неволі.
Пройшовши в боротьбі за утвердження серед інших суверенних народів двадцятип’ятирічний шлях, український народ усвідомив усю неоціненність Божого дару жити у вільній, суверенній і незалежній державі, адже сказав Господь: «Буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете» (2 Кор., 6:18). І цього дару вже ніхто не зможе у нас відібрати, бо, посягнувши на гідність нашої свободи, стане всупереч волі Творця!
Виборюючи волю і свободу своїй Батьківщині в героїчних визвольних змаганнях, наш народ ніколи не забував слова Господа Ісуса Христа: «Я є дорога, правда і життя» (Ін., 14:16), і йшов тільки цією дорогою, освячуючи її жертовною кров’ю, творячи багатогранну, глибоку духовність, основою якої стала віра в Бога. З висоти сьогоднішнього державного ювілею, переглядаючи героїчну історію УАПЦ, ми також усвідомлюємо значення всіх тих величезних жертв, які поніс український народ і вірні нашої Церкви зокрема.
Наша Українська Автокефальна Православна Церква, яка має столітню історію духовного опікування українського народу та його національно-визвольної боротьби за незалежність України і православ’я, стала духовною опорою у державному і церковному творенні. Відродившись втретє в 1988 році за радянських часів, наша Церква-Мучениця провістила воскресіння України і здобуття нею державної самостійності. І ми переконані в тому, що, зміцнювана Силою Святого Духа, освячена кров’ю святих мучеників, наша Церква й надалі буде прикладом мужності і джерелом Божого благословення для українського народу в його праведній боротьбі за утвердження державності й православної віри.
Нині Господь поклав на кожного з нас велику відповідальність не тільки за збереження історичних надбань наших славних попередників, а й збереження і утвердження Божого дару свободи нашої Матері-України. І прикладом у цьому для нас повинні бути герої Небесної сотні, а також добровольці, які першими принесли себе в жертву на вівтар рідної Вітчизни, і наші мужні воїни, які щомиті жертвують своїм життям за єдину і вільну Україну.
Переглядаючи сьогодні героїчні сторінки нашої історії, ми бачимо, що наша Церква, як любляча мати, обіймає своїми крилами кожну свою дитину — і вірну, і заблукалу, даючи їй надію на краще життя у вічності.
В цей нелегкий час наша Українська Автокефальна Православна Церква підносить до Господа подячні молитви за даровану милість жити у вільній державі, молитися до Бога українською мовою в рідній Церкві, любити Україну, як і Бога-Отця, понад усе на світі, неустанно вносячи свій вклад у розквіт Вітчизни. Молімо також Господа Ісуса Христа за те, щоб не лилася кров на Богом даній українській землі, щоб не окроплювалася вона гіркими сльозами вдів і матерів, щоб запанувала між нами християнська любов. А ще молімося за воїнів української армії і всіх захисників землі рідної, молитвою зміцнюймо дух та волю українського народу в його героїчній борні за свободу і в наполегливій праці на благо Вітчизни.
І нехай Воскреслий Спаситель у Своєму жертовному подвигу спасіння всіх нас, всього людства від погибелі, буде нам дороговказом на шляху правди і добра — єдиному шляху, де ми пізнаємо всю повноту життя у свободі і радості в Господі нашому Ісусові Христові.
Благодать Господа і Бога нашого Ісуса Христа нехай буде з нами усіма до кінця віку. Амінь!
Архієрейський собор УАПЦ
