Дорогі брати й сестри, сьогодні Свята Православна Церква відзначає велике свято – урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Ним завершується піст святої Чотиридесятниці й, одночасно, розпочинається суворий піст Страсного тижня. Це свято ще називають Пальмовою, а в Україні (де не ростуть пальми) Вербною неділею, бо цього дня Ісус Христос урочисто в’їхав до святого міста і люди вітали Його стелячи на землю власний одяг та пальмові гілки. В сучасному світі аналогом такого вшанування є простелений червоний килим яким зустрічають високоповажних гостей. Подія Урочистого Входу Господнього у Єрусалим описана усіма чотирьма Євангелістами. Проте, на сьогодні маловідомим, є той факт, що урочистий вхід Спасителя до Єрусалиму не був єдиною процесією того дня. Тридцятого року від Різдва Христового римські історики занотували, що правитель Юдеї Понтій Пилат прибув до Єрусалиму на чолі урочистої процесії римської кінноти та центурій. (The Last Week, Marcus Borg and John Dominic Crossan, p.1) Це була показова демонстрація сили. Римське військо увійшло з західного боку Єрусалима. Слідом за вершниками на бойових конях під барабанний марш ступали центурії. Шкіряна амуніція солдат із відполірованими бронзовими накладками та карбовані шоломи центуріонів засліплювали очі, відблискуючи сонце. В руках кожного солдата — меч із найкращої сталі, стрільця – лук та сагайдак, сповнений стріл, в руках центуріонів – списи. Твердими кроками воїни марширували вулицями Єрусалима. Вони були тут господарями і єдиною реальною силою, на якій тримався порядок. Вони вирішували, кого милувати, а кого карати. Святкові заходи відбувалися навколо храму. Римський гарнізон перебував у Антонієвій фортеці, що знаходилась поруч і була зручним пунктом для нагляду за активністю місцевого населення. Вхід Пилата до Єрусалиму на чолі римського війська мав на меті налякати євреів і всіх, хто намагався протиставити себе Римській імперії і нагадати про те, що сталося під час останньої подібної спроби. Війська навіювали жах на місцевих мешканців, які боялися будь-яких заворушень. З протилежного боку Єрусалима до міста входила інша процесія. Якщо Пилат із своїми вояками намагалися продемонструвати військову силу і могутність, процесія на чолі з Христом – протилежне. Матвій і Марко передають слова Спасителя, який попросив своїх учнів знайти й привести до нього віслюка… Помпезність і зарозумілість Риму буде вічно протилежна смиренню і приниженням Христа. Але через якийсь час нездоланна влада імперії скориться перед тихою проповіддю любові Того, Хто з посмішкою на вустах грався з дітлахами, проповідував красу польових лілій та безтурботність пташок, споживав їжу разом із грішниками, лікував хворих і жив серед бідних… А тепер, дооогі у Христі, уявіть себе на вузьких вулицях прадавнього Єрусалиму тої самої Вербної неділі. Перед вами дві процесії. Одна має силу і владу від кесаря, друга, на чолі з Сином Божим, несе мир і любов. Запитайте себе: “До якої з цих двох процесій приєднався би я?” Це питання важливе тим, що подібний вибір людина робить кожного дня. Ми робимо або “як усі”, намагаючись вписатися в структуру сьогодення, або “як це заповідав Господь”. Дві процесії. Два богослов’я. Два вибори. Обрати відданість Богові, або князю світу цього. Цей вибір тягне за собою випробування і відповідальність. Сьогодні, дорогі браття і сестри, ми, українці стоїмо ще перед одним вибором. В меншому масштабі. В земному вимірі. Ми вибираємо Президента. Наш обов'язок і наше право - взяти в них участь. Пам'ятаймо - цьогоріч вибори дуже важливі. Ми, фактично обираємо напрямок розвитку нашої країни. Від нас залежить її доля. Від нас залежить чи збережемо все те, надбали ціною неймовірних зусиль і старань. Хай Господь пошле нам мудрості й допоможе не помилитися. А сьогоднішнє свято вчить нас смиренню. Вчить шукати не земної слави і блиску, а правдивого Царства Христового "що в середині нас". Словами молитви Церква взиає до Бога: «Господи, відкоти камінь твердосердя від мого серця і підведи, Ласкавий, мою душу, знеможену пристрастями; сподоби мене, Владико, принести в покаянні пальмові галузки чеснот тобі, Переможцеві аду, щоб, осягнувши вічне життя, оспівувати твою владу й милосердя, єдиний Чоловіколюбче”. По завершенню Божественної літургії ми отримаємо гілки верби. Нехай кожен з нас принесе їх до свого дому й поставить у такому місці, де зможе їх постійно бачити. Нехай вони завжди нагадують нам, що Христос є Царем наших сердець і родин, єдиним джерелом любові, щастя та змістом усього нашого життя. Амінь
Митр. прот. Роман Сотник,
декан Миколаївського деканату Львівської єпархії ПЦУ.
