Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи. Ісус сказав їм: Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти. Вони ж мовлять до нього: Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби. Тоді він каже: Принесіть мені їх сюди. І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні — людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей”.
Із року в рік, із покоління до покоління ми читаємо Євангеліє і кожного разу перед нашим лицем відкриваються нові обставини — чи то історичні, чи особисті. Задумуючись про чудо Христове, ставимо собі запитання: чому в ті часи було таке можливе і так мало чудес трапляється сьогодні? Мені здається, що відповісти на це питання можна, проаналізувавши певні окремі життєві обставини. Ми не бачимо тих чудес, котрі відбуваються навкруги нас. Усе добре від Божої Руки ми сприймаємо як належне, як таке, що має бути. І більше не бачимо, що життя — дивне, радісне чудо, що Бог нас створив, що від небуття привів нас до буття. Бог відкрив перед нами все чудо нашого існування. І цим Він не тільки відкрився перед нами, а й запросив нас на віки віків бути його друзями, співтворцями, і що важливо — спадкоємцями Його Небесного Царства. Тут, на землі, нам подароване не тільки життя, але Сам Господь відкрив Себе. І тепер ми знаємо, що Він є і через Ісуса Христа пізнаємо Його Божу любов, яка не зупинилася перед особистою смертю, для того, щоб спасти того, кого любиш. А хіба це не чудеса, яких ми майже не помічаємо: здоров’я, мир, любов тощо. Адже це все — одне велике чудо нашого життя. Купити все це неможливо. Неможливо примусити віддати своє серце. Але скільки цих сердець відкриваються одне перед одним, скільки любові, скільки дружби супроводжують нас. І найголовніше, що саме життя — чудо. Звичайно, у ньому багато болю, страждання, війн, непорозумінь. Сьогодні ми, українці, переживаємо війну, плач, сльози, смерть наших дорогих людей. Проте поряд із тим у цій великій тьмі бачимо світло Христа, чуємо слова “віруйте у світло, щоб стати синами світла”.
Нині, коли велика частина людей переживає нужду, голод і холод, Господь говорить нам: вам потрібно все це зустріти, нагодувати, обігріти, одягнути цих людей. А ми кажемо — чим? Адже в нас тільки п’ять хлібів і дві риби, ми не можемо всіх задовольнити. І Христос благословив ці хліби і рибу, і вистачило всім. Віддайте їм ви, і тоді ще більше повернеться вам. Коли ми звернемося до Бога, щоб Він зволив Своєю владою сотворити на землі небесне чудо, допоможімо своїм ближнім, і це чудо звершиться. Як часто ми проходимо мимо, не зауважуючи болю інших. Не відкриваємо наше серце перед Богом, щоб Він увійшов і зробив те, що для нас неможливе. Спогляньмо навкруги, скільки людей навколо нас у біді. Поділімося хлібом щоденним, надаймо душевну підтримку, і чудо станеться поміж нами.
Господь говорить до Своїх учнів: дайте все, що у Вас є, і будуть нагодовані усі люди. Учні не залишили собі ні хліба, ні риби — усе віддали Господові. І тому, що вони все віддали, відкрилося Царство любові, Царство, де Господь може нагодувати всіх. Не війна, насилля, брехня, злодійство збудують мир на землі, а слова Господні, звернені до тих, хто має понад міру, хто обкрадає своїх ближніх: відайте все і знайдете спокій у своїх душах. Пізнайте правдиве щастя вашого життя, адже блаженний той, хто вміє давати. Мир і спокій запанує на нашій землі. Ніхто не поможе, не нагодує, не освятить нашу землю, окрім Господа. Якщо хочете, щоб вас полюбило Небо, моліться за все, що оточує нас. Щоб люди не покидали Україну задля шматка хліба, поділіться з ними своїми п’ятьма хлібами. Не обманюйте їх облесливими словами, обіцянками, а просто, як сказав Христос: віддайте все, що у вас є, дайте те, що у вашому житті зайве, надмірне, непотрібне, яке інколи не приносить вам радості і задоволення. Скільки горя і сліз цей надлишок завдає вашим родичам, коли втрачають своїх дітей через зловживання розкошами життя. Віддайте це, і ви дасте можливість Богові виконати дар для інших і зробити вас щасливими. Це Суд Божий над нами, це також заклик Господній до кожного з нас, це дорога до спасіння і Небесного Царства. Амінь.
митр. прот. Василь Осінчук
