Дорогі Владики, отці, брати і сестри!
В усі часи біда об’єднувала людей, гуртувала їх на захист рідної землі від нападників, а всілякі протиріччя в народі припинялися, бо всі помисли й дії спрямовувалися на перемогу. В цей тяжкий і доленосний для нашої Батьківщини час ми, православні українці, теж повинні гуртуватися, адже нас не роз’єднує ні догматика нашого спільного віросповідання, ні державні кордони, ні відношення до України, бо всі ми її діти.
Нас розділяє лише ваше несприймання автокефалії українського православ’я, вільного від російської залежності, та постулат неканонічності УАПЦ, а ще вороже й упереджене ставлення до архієреїв, священства та вірних нашої Церкви. І воно триватиме до тих пір, доки УПЦ перебуватиме в єдності з Московською Патріархією. Ви увесь час запевняєте український народ в тому, що, згідно свого Статуту, маєте самоврядні права в управлінні Церквою. Якщо це так, то проявіть їх на ділі – підіть нам на зустріч і визнайте рівними собі. Це буде першим і найвагомішим кроком в ділі творення Помісної Церкви в Україні.
Ми розуміємо, що вам, через заангажованість, зважитися на такий крок дуже важко. І все ж нам треба, спираючись на церковну ікономію, починати робити хоч якісь кроки на зближення хай і не в питанні адміністративного об’єднання, навіть не в питанні євхаристійного єднання, а хоча б у питаннях спільного проведення різних церковних та громадських заходів – круглих столів, науково-практичних конференцій, в чому УПЦ має великий досвід, спільне служіння молебнів та акафістів, що сприятиме поступовому стиранню неприязні та упередження між нами.
Треба, нарешті, вирішити питання вільного доступу наших вірян до святинь українського православ’я, якими користується ваша Церква й де нашим віруючим буває дуже незатишно через недружнє, а часто й вороже ставлення до них з боку ваших священиків, монахів та архієреїв, що там служать чи живуть.
Звичайно, ми усвідомлюємо, що цей процес тривалий і на його шляху виникатимуть різноманітні перешкоди, які чинитимуть як внутрішні, так і зовнішні супротивники єднання українського православ’я. Та, незважаючи на це, нам треба вже зараз починати робити кроки до зближення, бо будь-яка конфронтація чим довше триває й глибше розвивається, тим важче її припинити, тим складніше усунути її негативні наслідки. Тим паче нині, коли частина ваших архієреїв та священства й мирян підтримують агресію Росії проти України та сепаратистсько-терористичний рух на Донбасі.
Так, ми дуже різнимося з вами, бо Українська Автокефальна Православна Церква відкривала Майдани за європейський вибір розвитку української держави й гідність та брала в них активну участь. В той же час ваша Церква стояла осторонь, аби не образити тодішню владу та Росію, яка нині на східних теренах України підтримує терористів зброєю та воює на їхньому боці, вбиваючи цвіт нашої національно свідомої, патріотичної молоді, що відважно захищає рідну землю від загарбників.
Питання канонічності УАПЦ, яке лежить перед вами каменем спотикання, можливо, й має право ставитися перед нами, але не в такій категоричній формі, як ви це робите. Нам немає за що каятися перед вами, бо ми не зрадили ні віри православної, ні своєї Батьківщини – України. Ми, на відміну від вас, всі ці роки, терплячи утиски, а часто й переслідування, утверджували право українського народу мати свою рідну Церкву й бути духовно вільним від Москви. Адже Господь сказав: «Я прийшов зробити вас вільними». Ви скажете – вільними від гріха. Але хіба служіння інтересам супротивної держави на шкоду Батьківщині не є гріхом? Задумайтеся над цим!
У світлі останній подій в Україні, було б доцільним не питання канонічності обговорювати, а звернути увагу на те, що Російська Православна Церква, на чолі якої стоїть Патріарх Кирило (Гундяєв) і в якій ви перебуваєте, підтримує агресію Росії проти України. А крім того, поширює багато неправди, що ставить взагалі питання про те, чи є РПЦ істинно християнською Церквою і чи сповідує на ділі християнські цінності, основою яких є Христові заповіти любові. Тому закликаємо вас глибоко проаналізувати ситуацію, що склалася останнім часом, і схаменутися, доки не пізно. Адже сказав Христос: «За ділами їхніми пізнаєте їх».
Духовне розділення в українському православ’ї, що триває вже понад двадцять років, роз’єднує й суспільство на два табори, не дозволяє йому бути однодушним не тільки в справі віри, а й одностайним у побудові незалежної держави, про що мріяв та віддав мільйони своїх життів український народ і за що в більшості своїй бореться сьогодні, проливаючи кров на Сході України, захищаючи рідну землю від російських загарбників.
Дорогі брати і сестри в Ісусі Христі!
Настав час заради України із допомогою Божою проявити зусилля та подолати протистояння, а за ним об’єднатися і в одну Церкву. Що заважає на даний час вам, православним українцям, що перебувають у лоні УПЦ, відкинути ворожнечу та почати робити реальні кроки, які б розвіяли у ваших душах дух нелюбові до нас, віруючих УАПЦ? Що заважає вам відкинути дух відторгнення живодайної сили любові до рідної землі, до Неньки-України та обнятися з нами як з братами в Ісусі Христі, адже вона в нас одна – єдина й неділима?
Заважає Москва з її імперськими зазіханнями на свободу українського народу, який після майже чотирьохсотлітнього закріпачення Росією, нарешті, вирвався на свободу та будує власну незалежну державу. В цих намаганнях будь-якою ціною втримати Україну в сфері свого імперського впливу та небажання визнати за українським народом право на вільне життя у своїй державі, ваша Церква займає першорядне місце як духовний авангард, з допомогою якого ворог ще сподівається отримати перемогу.
Сподівається тому, що знає – якщо ви є вірними УПЦ в єдності з їхньою РПЦ, то є й шанс домогтися поставленої мети. Але благаємо вас – схаменіться, не дайте їм такої надії! Тому звертаємося до єпископату, духовенства й віруючих УПЦ в єдності з Московською Патріархією – дорогі наші брати й сестри, сміливо відходьте від Москви і вливайтеся в лоно рідної Батьківщини, якою для всіх нас є Україна.
Пропонуємо вам відновити роботу Комісій наших Церков, які ми створювали раніше для ведення діалогу про об’єднання, і нехай вони розпочнуть свої спільні робочі засідання хоча б у світлі наших пропозицій про перші кроки не в плані негайного адміністративного об’єднання, бо доки ви перебуватимете в лоні Російської Церкви це неможливо, а в плані налагодження співпраці в різних сферах церковно-громадського життя України. Ми переконані, що такі кроки на зближення, які не зачіпають структури Церков та канонічно-догматичних питань, будуть схвально сприйняті більшістю в середовищі вашої Церкви та сприятимуть вашому відходу від Москви.
Дорогі Владики, отці, брати і сестри! Нехай Господь наш Ісус Христос поселить у наші серця дар любові та допоможе нам зрозуміти один одного в цій святій справі, спрямованій на єдність православ’я й українського народу!
Слава Господу нашому Ісусу Христу!
Слава Україні! Слава героям!
