– Ви з поміж кількох людей на всю країну, котрі бачили УПЦ МП зсередини і сьогодні можуть відкрито говорити про те, що коїться в глибині цієї церковної конфесії. Яких же змін зазнала конфесія після смерті Блаженнійшого Володимира Сабодана і з приходом Онуфрія Березовського ?
– Із відходом у вічність 5 липня 2014 року Блаженнійшого Володимира Сабодана, митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Московського патріархату, та майже з одночасним початком підступної війни московсько-путінського режиму Російської Федерації проти України всі ми стали свідками того, як уміло Московська церковна структура на теренах нашої держави почала використовуватись у політичних інтересах країни-агресора. Дивуватись не варто, бо, з одного боку, ми маємо у складі УПЦ МП значну частину українських православних віруючих, а з другого боку, значна частина з них навіть не знає і не усвідомлює своєї приналежності до Російської Православної Церкви в Україні, структурний підрозділ якої всього-на-всього лиш іменується Українською Православною Церквою. Тривалий період відкриту московську церковно-політичну експансію в Україні стримував саме покійний Блаженнійший митрополит Володимир Сабодан, що й турбувало Москву, особливо після обрання Московським Патріархом Кирила Гундяєва та переобрання в чергове, президентом Російської Федерації Володимира Путіна (за правління якого, як розуміємо сьогодні, вже давно готувалась військова агресія проти України). Спочилий митрополит Володимир, у міру своїх можливостей та тих державно-політичних умов, за яких випало йому перебувати на Київській Митрополичій кафедрі, намагався проводити українізацію в середовищі УПЦ МП, був прихильником реального подолання розділення православних в Україні та подальшого утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. Сьогоднішнє ж керівництво УПЦ МП як структурного підрозділу Російської Православної Церкви в Україні є промосковським. Тож зрозуміло, чому донині українське суспільство так і не почуло заяву новообраного глави Української Православної Церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія (Березовського) чи Синоду або Архієрейського Собору УПЦ МП про засудження військової агресії московсько-путінського режиму Російської Федерації проти України. Як на мене, на сьогодні новообране керівництво УПЦ МП буде робити все можливе і неможливе, як цього хочуть й у верхах політичної влади Російської Федерації та, зокрема, в Московській патріархії РПЦ, щоб не допустити реальний процес подолання розділення православних в Україні, об’єднання Українських Церков та утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. З метою утримання у своїй колоніальній залежності український народ таку негативну щодо України церковну політику Московія (наразі Російська Федерація) проводить уже якнайменше 360 років, а одним із виконавців цієї ординсько-імперської церковної політики на ідеологічно-інформаційному фронті є безпосередньо Російська Православна Церква та її церковна структура в Україні – наразі УПЦ МП. І не потрібно забувати про те, що історично і канонічно, діюча на сьогодні в Україні структура Російської Православної Церкви, в особі УПЦ Московського патріархату, є розкольницькою та не може вважатись історичною прабатьківською Українською Церквою.
– Якими є тепер Ваші стосунки з УПЦ МП на Закарпатті ? Чи неставлять вони, так би мовити, палки в колеса у Вашій діяльності ?
– Давайте будемо розрізняти антиукраїнську діяльність промосковських політичних і церковних центрів в Україні та окремих промосковських адептів в УПЦ МП, зокрема і на Закарпатті, й переважну більшість наших співвітчизників, які якщо і належать до лона УПЦ Московського патріархату, проте залишаються достойними людьми і патріотами своєї Української Держави. З усіма тими, які дотримуються Заповідей Божих та церковних канонів Вселенської Церкви Христової, є гідними синами і дочками свого українського народу і Богом даної нам земної Вітчизни України, пам’ятають про давність нашої прабатьківської Української Церкви (яка була заснована дуже задовго до Московської Церкви) і є патріотами своєї держави, серед яких віруючі (парафіяни), архієреї, священики, диякони і монахи, – у мене як були, так і залишаються добрі взаємовідносини.
Та поряд із цим, в умовах гібридної війни, яку проти України й українського народу веде московсько-путінський режим, звичайно, що і підконтрольні політичній владі Російської Федерації церковні структури Російської Православної Церкви, як і її структурного підрозділу УПЦ МП, використовуються у протидії процесу подолання розділення українських православних та утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. Тож у цьому плані, протидія ведеться і щодо розвитку Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви на Закарпатті. Свідченням цього є безпідставні й надумані закиди на мою адресу з боку митрополита Онуфрія (Березовського), глави УПЦ Московського патріархату, під час його виступу 2 лютого 2016 року на Архієрейському Соборі РПЦ в Москві, хоча до Московської Церкви я не маю жодного стосунку. Неправдиву та забобонну пропаганду щодо відродженої нашої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви, яка за апостольською спадковістю від апостола українського Андрія Первозваного уже нараховує біля 2000 років, намагаються поширювати як правлячі архієреї УПЦ МП на Закарпатті, так і підконтрольні їм окремі священнослужителі. Такий факт має місце. Але здебільшого така їх антиукраїнська церковна політика та промосковська пропаганда не знаходить підтримки і розуміння серед більшості закарпатців.
– Владико, який стан є з реєстрацією Карпатської єпархії ? Декілька місяців це болюче питання не зрушується з місця. А водночас один із ваших учнів – протоієрей УПЦ МП Олександр Мотрич уже заявляв, буцімто в Карпатській єпархії УАПЦ нема жодного священика, жодної парафії і жодної церкви. Скільки на сьогодні у вас парафій та священиків ? Оскільки на сайті єпархії висвітлюється життя тільки двох: святого Андрія в Ужгороді та святого Миколая в Чинадійеві.
– Реєстрація Статуту Консисторії (єпархіального управління) Карпатської єпархії УАПЦ на Закарпатті ще понині (майже вісім місяців) з грубим порушенням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» безпідставно блокується та затягується керівництвом Міністерства культури України та, зокрема, Департаментом у справах релігій та національностей даного міністерства. Але це не впливає на діяльність та розвиток єпархії, оскільки Карпатська єпархія у встановленому порядку, згідно Статуту УАПЦ, уже створена рішенням Архієрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви від 3 червня 2015 року. Єпархія як структурний підрозділ УАПЦ не підлягає державній реєстрації і діє згідно з Конституцією та чинним законодавством України, а також згідно з зареєстрованим і чинним Статуту УАПЦ. Днями, після неодноразових наших звернень, директор Департаменту у справах релігії та національностей пан Андрій Юраш, надіслав протокол зауважень (аж через сім місяців з дня подачі Статуту Консисторії до Мінкультури), які на їх думку ми повинні врахувати при подачі документів для завершення процесу реєстрації Статуту Консисторії (єпархіального управління) Карпатської єпархії УАПЦ. Надісланні зауваження в переважній своїй більшості не відповідають вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» але, Слава Богу, уже розпочався хоч якийсь рух, в правовому полі, на шляху до завершення (сподіваюсь) реєстрації Статуту Консисторії (єпархіального управління) Карпатської єпархії УАПЦ в Закарпатській області.
Щодо студента якого Ви згадали, то чесно, не пригадую такого, і це не дивно, адже за 14 років діяльності очолюваних мною Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії в Ужгороді наші вищи навчальні заклади, зокрема і духовно-богословську академію, закінчило близько тисяча випускників. Серед них, зокрема, є сьогоднішні архієреї, священики, диякони, викладачі, науковці, які працюють на ниві богослов’я в лоні багатьох Помісних Церков, зокрема Української Автокефальної Православної Церкви (скорочена назва – Київський патріархат), Української Православної Церкви Київського патріархату, Православної Церкви Чеських земель та Словаччини, Елладської Православної Церкви (Греція), Грузинської Православної Церкви, Румунської Православної Церкви, Російської Православної Церкви та її структурних підрозділів в Україні (УПЦ МП), Білорусі (БПЦ МП), Естонії (ЕПЦ МП), Латвії (ЛатПЦ МП), Литві (ЛитПЦ МП), Молдови (МПЦ МП), Зарубіжної Російської Православної Церкви, Православної Церкви в США та інших.
Карпатська єпархія УАПЦ є новоствореною єпархією і діє всього лише близько восьми місяців (з червня 2015 року), тільки 14 серпня 2015 року мене було висвячено у єпископи та призначено правлячим архієреєм. Тому, напевно, за цей короткий період не можна досягнути таких успіхів, які мають єпархії різних Церков із більшими періодами (у десятиріччя чи століття) своєї діяльності. Окрім того, не є секретом і те, що розвитку УАПЦ як в Україні, так і на Закарпатті чиняться різного роду перешкоди як противниками відродження та утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви, так і недолугими чиновниками від влади. А поряд із цим на сьогодні до структури новоствореної Карпатської єпархії УАПЦ (Закарпатська область) належать: духовний клір у складі 1 архієрея, 8 священослужителів; загальні збори єпархії; єпархіальна рада у складі 6 членів; консисторія (єпархіальне управління) у складі 7 членів; 11 єпархіальних відділів; 1 вищий духовно-богословських навчальний заклад; 1 духовно-богословський коледж; 1 чоловічий монастир; 15 парафій (із них зі статусом юридичної особи – 4, без статусу юридичної особи – 11), створених відповідно у м. Ужгороді, м. Берегові, Ужгородському, Перечинському, Воловецькому, Іршавському, Виноградівському, Тячівському районах; 1 братство (із статусом юридичної особи); 1 друкований ЗМІ; 1 електронний ЗМІ; 2 веб-сайти. Завершено реєстрацію в Закарпатській обласній державній адміністрації 4 Статутів парафій релігійних громад (1 – шляхом переходу із УПЦ Московського патріархату, 3 – новостворені, шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату). Водночас 3 Статути новостворених парафій релігійних громад (шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату) знаходяться на розгляді в Закарпатській ОДА. Стосовно реєстрації ще 8 Статутів новостворених парафій релігійних громад (шляхом переходу частини вірних із УПЦ Московського патріархату), то вони перебувають на стадії завершення оформлення документації для подальшого подання на розгляд Закарпатської ОДА. Триває робота щодо створення нових парафій релігійних громад УАПЦ у всіх районах області. Підготовлено до рукоположення у сан диякона 2 кандидатів. Таїнство рукоположення яких планується провести протягом найближчого часу.
До цього ж у січні поточного року за штат єпархії було виведено двох кліриків: одного – за порушення Статуту УАПЦ та неналежну поведінку, іншого – в зв’язку з переїздом на постійне місце проживання за межами Закарпатської області.
Щодо висвітлення богослужінь, то єпархіальна прес-служба як правило висвітлює найбільш важливі події з життя Карпатської єпархії та, зокрема, ті, участь у яких бере правлячий архієрей. Але правдою є те, що наразі ми маємо тільки три храми, які належать до Карпатської єпархії УАПЦ. Новостворені парафії вирішують питання обладнання тимчасово домових храмів та поряд із цим планують роботу щодо подальшого будівництва нових каплиць і церков.
Політику щодо насильницького захоплення чи роз’єднання вірників релігійних громад інших єпархій, незалежно до якої церковної структури вони належать, я категорично не приймаю, відкидаю і забороняю. Вірю в те, що не за горами той час, коли з допомогою Господа Бога українські православні нарешті подолають насаджене чужинцями церковне розділення і в Україні буде утверджено єдину Помісну Автокефальну Українську Православну Церкву.
– Ви є ректором Карпатського університету імені Августина Волошина й Української богословської академії. Від ректорської роботи останнім часом Вас намагались усунути. Який статус, стан справ сьогодні в обох вишах, зокрема в руслі стосунків з УПЦ МП ?
– Карпатський університет імені Августина Волошина та Українська богословська академія у його складі і надалі залишаються вищими навчальними закладами, які ліцензовані й акредитовані Міністерством освіти і науки України. Проводимо підготовку фахівців за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста (надалі – молодшого бакалавра), бакалавра, магістра та доктора зі спеціальностей «філософія», «богослов’я», «правознавство», «психологія», «фінанси», «ІР-технології». Плануємо відкривати нові спеціальності за міжнародною освітньо-науковою програмою «подвійного диплому» зі спеціальностей «міжнародна економіка», «соціальна педагогіка», «міжнародна політологія», «іноземна філологія» тощо. Маємо великий перелік магістерських програм, навчання на яких можуть здійснювати особи, які здобули дипломи про вищу освіту (бакалавра, спеціаліста, магістра) за будь-яким напрямком. Успішно розвиваємо міжнародні освітні програми подвійного диплома з провідними університетами Польщі та Болгарії.
Щодо спроби в 2014 році розкольницької структури РПЦ в Україні, в особі нового керівництва УПЦ Московського патріархату (митрополит Онуфрій Березовський і митрополит Антоній Паканич), після відходу від управління цією церковною структурою спочилого Блаженнійшого митрополита Володимира Сабодана, усунути мене з посади ректора університету й академії, то вони просто «заблукали у двох соснах»… Жодного стосунку Московська церковна структура в Україні до створення, розвитку та управління Карпатським університетом імені Августина Волошина та Українською богословською академією у його складі (попередня назва – Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія) ніколи не мала і не має. Тож зрозуміло, що ні призначати, ні звільняти ректора наших навчальних закладів новообране керівництво розкольницької УПЦ МП права не мало. Окрім того, як чернець, на той час, зокрема у 2014 році, я перебував у клірі Лангадської митрополії Елладської Православної Церкви і не належав до юрисдикції УПЦ Московського патріархату.
Новообране керівництво розкольницької УПЦ МП просто переплутало поняття релігійної організації «Українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви Московського патріархату» з правовим статусом вищих навчальних закладів, зокрема Української богословської академії (попередня назва УУБА) у складі Карпатського університету імені Августина Волошина, до створення яких вони не мали жодного відношення. Правда у грудні 2014 року, вже за правління митрополита Онуфрія Березовського та активної участі митрополита Антонія Паканича (відставки якого із усіх церковних посад свого часу вимагав спочилий у Бозі Блаженнійший митрополит Володимир Сабодан), вище зазначену релігійну організацію, УУБА УПЦ МП, ліквідують (саме як релігійну організацію). Це буде зроблено уже після смерті Блаженнійшого митрополита Володимира Сабодана, почесного доктора, почесного професора та фундатора Ужгородської академії. При цьому ліквідують уже за перебування на посаді ректором УУБА УПЦ МП, як релігійної організації, не мене, який на той час не перебував у клірі УПЦ МП, а архієпископа Мукачівського й Ужгородського Федора Мамасуєва (з червня 2014 року). Але про це, в УПЦ МП, забувають згадувати…
З останніх посад в УПЦ МП, ректора саме релігійної організації УУБА УПЦ МП (січень 2002 – червень 2014) та Уповноваженого УПЦ МП з вищої освіти та науки (червень 2011 – червень 2014), на які я свого часу був призначений спочилим у Бозі Блаженнійшим митрополитом Володимиром Сабоданом, мене було звільнено митрополитом Онуфрієм Березовським у черінь 2014 року. Даним звільненням між мною та УПЦ Московського патріархату було припинено будь-якій офіційні стосунки, оскільки з 2013 року, я, уже належав до кліру Лангадської митрополії Елладської Православної Церкви (Греція). Жодного надалі офіційного і канонічного відношення до мене УПЦ МП не мала і не могла мати. Про це, зокрема, Елладська Православна Церква офіційно повідомила Московську патріархію РПЦ на початку 2015 року, на їх офіційний запит (надісланий митрополитом Іларіоном Алфеєвим за дорученням Московського Патріарха Кирила Гундяєва). А вже з червня 2015 року був прийнятий до кліру прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви.
Поряд із цим із більшістю раніше знайомих мені кліриків УПЦ Московського патріархату у мене залишились добрі взаємини. Спілкуємось і надалі.
– Оскільки центр вищої освіти в УАПЦ перемістився в Ужгород, які плани у Вас як голови освітньої комісії?
– Окрім нашого університету та академії в Ужгороді, в УАПЦ є й інші вищи навчальні заклади у Львові, Івано-Франківську та Тернополі. Наразі планую найближчим часом провести чергове засідання Комісії з духовності, освіти та катехізації УАПЦ, на якому колективно намітимо плани щодо подальшого розвитку вищої духовно-богословської освіти в нашій Церкві.
– Як вплине (чи вже вплинув) на визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів новий закон, який ухвалила Верховна Рада України?
– Тривалий час, у складі Громадської Ради при Міністерстві освіти і науки України з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями я особисто брав участь у роботі над внесенням змін та доповнень до чинного законодавства про визнання документів вищих духовних навчальних закладів про освіту, наукові ступені та вчені звання. В процесі цієї кропіткої і колективної роботи досягнуто добрих результатів, нарешті державою визнано документи вищих духовних навчальних закладів за увесь період до набрання чинності нового Закону «Про вищу освіту» (вересень 2014 року), Статути яких було у встановленому порядку зареєстровано та дозволено надалі проводити ліцензування й акредитацію вищих духовних навчальних закладів. Богослов’я – офіційно визнано окремою повноцінною галуззю науки. На державному рівні впроваджено спеціальність «Богослов’я (Теологія)». Таким чином, період войовничого атеїзму у галузі вищої духовно-богословської освіти та науки на теренах нашої держави залишився у минулому.
– У богословської академії була філія в Російській Федерації. Як вона функціонувала, розвивалась і чому припинила існування сьогодні? Чи був політичний тиск?
– На території Російської Федерації, а саме в Москві, наш духовно-навчально-науковий комплекс «Українська богословська академія – Карпатський університет» і на сьогодні має своє представництво і навчально-науковий центр. Зрозуміло, що нині в умовах війни діяльність цього нашого підрозділу обмежена, хоча і продовжується надалі. Слід пам’ятати, що не всі в Російській Федерації схвалюють та підтримують ту агресивну та ординсько-імперську політику щодо до України, яку проводить московсько-путінський режим та сьогоднішнє керівництво Московської патріархії Російської Православної Церкви. Тож певна частина громадян Російської Федерації та окремих навчальних і наукових закладів зберігає і надалі з нами партнерські і дружні стосунки. Окрім того, діють міждержавні угоди в галузі вищої освіти та науки, згідно з якими Російська Федерація, зокрема і Республіка Білорусь, офіційно визнають на державному рівні видані нашим університетом дипломи. Хоча як раніше, так особливо й сьогодні, Московський патріархат з ідеологічних ординсько-імперських причин намагався і намагається протидіяти діяльності наших університету й академії як на теренах Російської Федерації, так і через свій розкольницький підрозділ УПЦ МП в Україні. Правда, така їхня злобна протидія, зокрема з боку Московського Патріарха Кирила Гундяєва, митрополита Іларіона Алфеєва та митрополита Антонія Паканича, жодного позитивного результату не мала і не має.
– Із ким із РПЦ підтримуєте сьогодні контакти?
– Наразі Україна перебуває в стані фактичної війни з Російською Федерацією. За Московського патріарха Кирила (Гундяєва) РПЦ та її розкольницька структура УПЦ МП задіяні московсько-путінським режимом як антиукраїнські релігійно-ідеологічні підрозділи. Тож у Московії як на державному рівні, так і на рівні Московського Патріархату, всіх хто позитивно ставляться до України і зберігаєдружні взаємини з українцями, відразу зараховують до числа неблагонадійних. Не буду називати імена тих представників Російської Православної Церкви, зокрема архієреїв та священнослужителів, із якими і надалі підтримую людські та християнські стосунки, засуджують військову агресію Путіна проти України, а в церковному питанні вважають, що в Україні повинна бути утверджена єдина Помісна Автокефальна Українська Православна Церква – щоб не нашкодити їм. І таких, Слава Богу, чимало. І це є свідченням того, що в середовищі російського суспільства та РПЦ є здорові сили, які рано чи пізно вийдуть на шлях свого очищення і повалять правлячий на сьогодні антинародний і безбожний путінський режим, що його підтримує Московський Патріарх Кирило Гундяєв.
– Єпархії УАПЦ в Закарпатській області, на відміну від Івано-Франківщини, Тернопільщини чи Львівщини, поділені поміж двома владиками. Як уживаєтесь?
– Із любов’ю у Христі. Живемо дружньо, проводимо спільні духовно-богословські заходи та служби, а за потреби надаємо одне одному братську допомогу.
– Ви нещодавно побували в Польщі, зокрема в гостях у владики Адама. Яким є ставлення сучасної Польської Православної Церкви до УАПЦ і УПЦ КП?
– У Польщі розуміють, що питання подолання розділення українських православних й утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви штучно блокується політичною владою Російської Федерації та керівництвом Московського патріархату з ординсько-імперських причин. Польська Православна Церква – у минулому це єпархії і парафії нашої прабатьківської Української Церкви, – яка отримала автокефалію від Вселенського Патріарха в 1924 році в умовах проголошення незалежності Польської держави. В 1942–1944 рр. саме Польська Православна Церква, за згодою Вселенського Патріарха, відновила та висвятила новий єпископат для нашої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви, офіційно відродженої ще 5 травня 1920 року за часів Української Народної Республіки. Саме від польського православного єпископату УАПЦ на сьогоднішні зберігає свою канонічну єпископську спадковість, адже в числі тих які були канонічно висвячені у єпископи в 1942 році, був і вічнопам’ятний Святійший Мстислав Скрипник, перший Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ. При спілкуванні з владикою Адамом Дубець я відчував прояв християнської любові до наших українських церков, УАПЦ та УПЦ КП, велике переживання за подальшу долю Української Церкви, а також його синівську любов як українця до своєї материнської Вітчизни України та своєї української нації. Владика Адам Дубець є високодостойним архієреєм, великим патріотом України та, як на мене, святою людиною за життя. Для мене була велика честь мати з ним кількагодинну дружню аудієнцію.
Але водночас хочу відзначити, що за подальшу долю утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви переживають не тільки в Польщі. Зі своїх особистих контактів, як підтримую і надалі, можу підтвердити, що на стороні Божої правди й Української Церкви – представники переважної більшості Помісних Православних Церков у світі, окрім, звичайно, сьогоднішнього керівництва Російської Православної Церкви та її розкольницької структури в Україні – УПЦ МП.
– Якою Ви бачите майбутню співпрацю УАПЦ і Польської Православної Церкви?
– Питання зовнішньоцерковних відносин належать до компетенції Блаженнійшого Макарія Малетича, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви, Патріаршої ради та Архієрейського Собору УАПЦ. Тому з цим запитанням слід у першу чергу звернутись до нашого Блаженнійшого Владики Макарія.
– Ви товаришуєте з Євстратієм Зорею (УПЦ КП), який чи не найбільш наближена особа до Патріарха Філарета Денисенка. Чи немали з ним розмов про об’єднання конфесій ?
– Я знайомий з владикою Євстратієм Зорею по роботі в Громадській раді при МОН, зустрічались з інших питань міжцерковного діалогу, але не слід перебільшувати рівень нашого знайомства та робочих контактів, хоча стосунки у нас, вважаю, нормальні. Щодо об’єднання конфесій, то на цю тему ми з ним не спілкувались, оскільки я не був долучений до роботи комісій з цього питання. А загалом перебувають у добрих стосунках з багатьма єпископами і священнослужителями УПЦ КП, ректорами і науковцями-богословами їх вищих духовних навчальних закладів і вважаю що це нормально. Збереження та розвиток добрих стосунків між єпископатом, священнослужителями і віруючими УАПЦ і УПЦ КП є тим шляхом, який призведе до подолання розділення українських православних та утвердження єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви. Також шлях до діалогу та порозуміння слід шукати і з нашими заблудлими братами з розкольницької УПЦ МП, адже так чи інакше, переважна більшість із них це українці.
– Чого бракує в цьому напрямку та що потрібно для поновлення переговорів поміж УАПЦ і УПЦ КП ?
– Найперше – добра і чесна воля кожної зі сторін. По-друге, – відмова від власних амбіцій та непотрібних взаємних докорів. І третє,– не говорити, а зібратись духом і якнайшвидше створити високопрофесійні робочі групи з відновлення діалогу (для початку) та напрацювання проектів пропозицій щодо канонічно-правового механізму об’єднання Українських Церков, які приведуть до позитивного результату. За один тиждень чи декілька місяців такий процес не можна завершити, бо, окрім бажання, є ціла низка канонічно-правових питань, які потребують узгодження та підготовки як на рівні кожної, окремо взятої церковної структури, так і на рівні спільних засідань та державної реєстрації. Тому поспішність, яку в односторонньому порядку в 2015 році виявляло керівництво УПЦ КП, не могла призвести до позитивного завершення розпочатого у минулому році діалогу. Думаю, що це розуміли і розуміють всі, хто безпосередньо брав участь у цих переговорах, чи хто спостерігав за ними. Шуму і піару було багато, навіть занадто, а результативність – нульова. УАПЦ, яка нещодавно пережила смерть свого Предстоятеля та тільки-но що обрала нового главу Церкви, не була винуватою у зриві переговорів із цього питання. До того ж УАПЦ не заявляла про вихід із переговорного процесу. Так чи інакше, але діалог неодмінно потрібно продовжити і шляхи об’єднання (а не приєднання) слід шукати і як найшвидше знайти. Цього чекає від нас і Отець наш Небесний, цього чекають від нас співвітчизники в Україні, цього потребує і наша Українська Держава та прабатьківська, майже 2000-літня апостольська Українська Церква.
–Зазвичай церковному устрою притаманна хоча й обмежена, але все ж диктатура. У випадку з УАПЦ кожен єпископ має дуже велику автономію. Наскільки це добре чи погано?
– Найперше зауважу, що Статут Української Автокефальної Православної Церкви, згідно з нашими давніми українськими церковними традиціями, передбачає не авторитарне управління Церквою, як це ми бачимо в Римо-Католицькій чи Російській Православній Церквах, а соборне. Головні та поточні питання Церкви на рівні релігійної громади, єпархії чи архієрейської влади вирішуються за прямої участі всіх парафіян, священнослужителів та архієреїв. Загальноцерковні питання вирішуються виключно на рівні Помісного, Архієрейського Соборів чи Патріаршої ради УАПЦ. Навіть правлячий архієрей чи Предстоятель УАПЦ не наділені правом одноособово вирішувати найважливіші питання життя Церкви.
Щодо влади правлячого архієрея в єпархії, то ця влада є тільки в межах тих канонічних прав і обов’язків, які закріплені у нормах канонічного права, схвалених Вселенськими Соборами та прописаних у Статуті УАПЦ. Тож і автономія архієрейської влади є тільки у тих рамках, які визначені Вселенською Православною Церквою, закріплені в Статуті УАПЦ та спрямовані на ефективне й оперативне щоденне управління справами єпархії.
06.02.2016 р.
